Глава 10

Арсен

- Привіт, Свят, що будеш замовляти? - привітно привіталася з моїм братом дівчина, а потім перевела свій погляд на мене. - Знаєш, ти був правий, що твій братик козел. - злісно дивилася на мене. - Але ти забув додати, що він рідкісний.

   В її голосі чулися нотки образи, видно, що щось зачепило. Але що? Подивившись на неї декілька секунда, я впізнав у ній ту красуню з клубу. У дівчини не тільки фігурка запальна, а й характер.

- Привіт Ніко. - перервав тишу брат. - Це Арсен - мій брат, як ти змогла вже зрозуміти.

- Приємно. - сталевим голосом сказав.

- Угум, дуже. - добавила красуня, а тоді продовжила: - То, що замовляти будете?

   Уже у двох питає - це хороший знак. Може, я по гарячкувався? Потрібно було розпитати, зрозуміти, а тоді висновки робити. Але що зроблено, те зроблено. Назад минуле не повернеш, на жаль.

- Дві кави. - сказав за нас двох брат.

- Добре.

   Сказавши ці слова, Ніка розвернулася і попрямувала до столика бармена. Уже далі я не спостерігав за нею, бо перевів свій погляд на брата, який весело усміхався.

- Що? - роздратовано запитав.

- Погарячкувався таки. Я ж казав, що тут виняток. - таки тішився брат.

   Це я захотів лишити без коментарів, хоча частенько на таке відповідав гостро та різко. Але й що я міг відповісти, якщо він правий? Таки зачепила ця красуня. Ще в клубі зачепила. Але це я братові казати не буду, бо ще й за це почне підколювати.

- Ось ваше замовлення: стакан води, дві чашки фруктового чаю та два чизкейка з вишнею. Приємного вам апетиту. - лагідно дівчина заговорила до відвідувачів. Вона так красиво усміхалася, що я замилувався ненадовго.

- Дякуємо. - привітно відповіли їй.

- Ну, що не передумав? Не будеш відмовлятися від своїх слів? - таки не вгамовувався Свят.

- Що сказано, те сказано. - гостро відповів та обернувся до вікна. Ну чому саме зараз мало статися таке?

- Ваше замовлення: дві кави. Приємно вам апетиту. - і знов її чарівна усмішка.

   Коли дівчина хотіла вже йти, тоді я подумав, що б хотів її зупинити. Для чого? І сам не знаю? Але брат мене випередив.

- Ніко, а де Лада?

- Ам, Лада обслуговувала деякі столики, напевно вже закінчила і пішла в кімнату.

- Яку?! - з великими очима запитував Свят.

- У відпочивальню, не потрібно так хвилюватися. - розгублено почала вона говорити.

- Можеш її покликати. - твердим голосом не попросив, а наказав дівчині.

- Одну хвилинку. - Ніка з острахом помчала кудись.

- І нащо було так лякати Ніку? - запитально подивився на брата. - Вона ж нічого такого не сказала, а ти тут ревнивця включив. І питається: для чого? - склавши руки навхрест, дивився на нього.

- Я не знаю. От закохаєшся, тоді подивимося, який ти будеш.

   «Відмахнувся, молодець.» - подумки похвалив брата.

   Хоч ми і не рідні, але виросли разом. Його батьки попали в аварію, коли йому було шість років. Відтоді він живе зі мною, тобто батьки його прийняли, як рідного. Між нами майже не має різниці. Там декілька місяців, але якщо збоку подивитися, то всі кажуть: «Видно, що ти старший, бо він себе виде як дитина». Я ніколи не засуджував його за це, бо він далеко не всіх ситуаціях такий. У нього характер просто м'якший.

- Привіт. - до нас підійшла Лада. Вона справді була красива, але не мій типаж.

   «Мій типаж втік, і чомусь не прийшов більше.» - розлючено подумав.

- Ладо - це мій брат. Про нього я тобі розказував.

- Арсен, якщо не помиляюся. - усміхнено сказала.

- Не помиляєтеся. - сказав до дівчини. - Я піду. У мене ще робота є. - звернувся до брата.

- Гаразд, ще зідзвонимося.

   Я лиш кивну та встав із-за столу. Відходячи почув розмову між Ладою і Святом.

- У вас зміна вже закінчилася, я підвезу. Клич Ніку.

- Вона вже пішла.

   Пішла значить? Невже реально злякалася?

   Вийшовши на свіже повітря, попрямував до своєї машини. Я хотів відчинити двері, але почув за спиною чиїсь кроки.

- Це були ви в тому дорогому клубі? - несміливо запитав чиїсь ніжний та приємний голосочок.

   Обернувшись лицем, я побачив красуню, яка несміливо дивилася, а точніше, старалася дивитися на мене. У її погляді хотілося щось знайти? Гнів, засудження, цікавість. Але я нічого там з цього не побачив, окрім страху. Чого ж вона так боїться?

- Що ти маєш на увазі? - запитав, бо хотів почути від неї відвертого запитання.

- Я, просто... Ваш погляд є для мене знайомий. - таки сказала те, що хотіла.

- Був. - різко відповів. - Ще є якісь питання?

- Ні, дякую. До побачення.