Глава 9

Ніка

   Прокинулася в чудовому гуморі. Сьогодні має бути дуже складний та водночас цікавий день. Я в передчутті чогось цікавого.

   Вийшовши з своєї кімнати, я почула тихі голоса, які доносилися з кухні. Швидко примусила себе йти у ванну кімнату, щоб привести в порядок мій зовнішній вид, а потім дивитися хто ж там на мене чекає. Водночас захопила з собою телефон. Відкрила повідомлення, яке прийшло ще вчора.

" Як тобі перший день навчання? Уже знайшла десь роботу? " - повідомлення надіслане від батька.

" Усе класно. Роботу вже знайшла. " - швидко написала відповідь. Поки чекаю, що відпише батько, встигла вмитися.

" Я дуже радий за тебе. Якщо потрібні гроші, то лиш напиши, гаразд? "

" Я нічого не хочу. " - можливо вийшло грубувато, але подумала, що краще так написати. Нехай думає, що я сильна.

" Доню, але якщо що, то прошу – напиши. "

" Гаразд) "

" Ти мамі повідомляла? "

   Ось це запитання мене вибило з колії. Після того разу я з нею не особо підтримую зв'язок. Подумавши добре, зрозуміла, що потрібно подзвонити. Нехай знає.

" Ще ні, але збираюся на днях подзвонити. "

" Гаразд. Іди їсти. Гарного та успішного тобі дня) "

" Дякую) "

   Мені прийшло, що татусь лайкнув моє останнє надіслане повідомлення, а опісля я відклала телефон в сторону.

   Де б я могла колись подумати, що я так булу переписуватися з батьком. Він у мене дуже зайнятий завжди був, як і мати. Але чомусь з ним я мала складні стосунки. А тут виходить, що на оборот з мамою вийшло гірше.

   Вийшовши з ванної кімнати, я направилася на кухню. Чомусь я так і думала, що я ці два обличчя зараз зустріну.

   Хлопець сидів в чорних джинса та в чорному світшоті. Він мені нагадав якогось антагоніста з фільмів чи серіалів. Увесь в чорному.

- Привіт. - усміхнено привітався першим Свят.

- Привіт.

- Я і для тебе загріла порцію вже. - сказала, трішки знітившись, подруга.

- Дякую. - усміхнено промовила.

   Я сіла до них за стіл. Поки ми всі снідали багато про що говорили. І моїм здивуванням було те, що моя подруга набагато інша з Святом. Вона, як розквітла квіточка, яка стала ще красивішою.

- Слухай, Свят, а ти казав, що в тебе є брат, якому потрібна допомога? - якось з натяком запитувала у свого хлопця Лада. Я так думаю, що вже хлопця, подруга.

- Так. - награно сказав. Таааак! І що зараз відбувається?

- Ніко, може...

- Що може, не потрібна мені нічия допомога. - перебила злісно подругу. Я знаю, що вона хоче допомогти, але це занадто.

- Слуха, Ніко, а ти подумай. Бачу, що й характери у вас схожі... - Свят так і не встиг до говорити, бо Лада його штовхнула ногою під столом. - Мовчу. - сказав тихо.

- Ну, Ніко. - прохально подивилася на мене подруга. - Він допоможе тобі, а ти - йому. Мені здається, що це гарна пропозиція, а головне вигідна, для вас двох.

- Я сумніваюся. - поставивши свою тарілку в раковину, взялася її мити.

- Хоча, Ладо, це може погано. Ніка от дуже добра, мила дівчина, а мій брат тире найкращий друг, ще той козел. Так що з ним краще не зв'язуватися.

   Коли Свят це говорив, я бачила як починала закипати подруга, адже це не грало її на руку те, що казав хлопець. Мене ця ситуація лиш розсмішила і я не втрималася, щоб мій сміх не почули інші.

- Що? - усміхнено запитала Лада. Хоча вона все зрозуміла, коли трішки обдумала, що з боку це дуже кумедно виглядає.

- Добре, спасибі за смачний сніданок, люба. Я вас підкину, буду чекати внизу. - сказав це Свят. Але перед тим як покинути наші апартаменти він поцілував Ладу в губи. Я не знаю настільки це був гарячий поцілунок, адже розвернулася. Завжди соромлюся при таких ситуаціях.

    Коли хлопець покинув нашу квартиру, тоді я змогла повернутися до подруги і поговорити. Хоча з ким це тут розмовляти, як вона червона та із затуманинеми очима дивилася вслід свого хлопця.

- Люба? - запитально подивилася на подругу. - І скільки ви вже зустрічається офіційно?

- Місяць. - спокійно відповіла Лада.

- Місяць? Ви в статусі дівчини і хлопця? І Я ПРО ЦЕ НЕ ЗНАЮ?! - обурено дивилася на подругу.

- Та ні.

- Не зрозуміла. - присіла, а то вже нічого не розуміла.

- Місяць як він хотів щось зліпити, а саме сьогодні стали офіційно парою.

- Ага. - радісно промовила дивлячись як усміхається подруга. - Боже! Ми тут сидимо, а ще не зібрані, ану мерщій! - підірвалися ми з місця та побігли, щоб одягнутися й привести себе в порядок.

   Коли я вийшла на вулицю, то відчула як дмухнув прохладненький вітерець. От ніби була одягнута в світлих джинсах, білій кофтині та такого ж кольору безрукавці, на ногах у мене були білі кроси, але не дуже я відчула, що тепло. Лада підбігла до Свята і він її відчинив двері, для того, щоб вона сіла на переднє сидіння. Потім відчинив і для мене, щоб я вмостилася на задньому. Їхали ми цілу дорогу не в мовчанні. Лада говорила з Святом і коли я бачила, що розмова йде в масштабне русло, тоді вставляла декілька слів. Ніколи не любила бути нав'язливою чи говорити намарно.