Глава 7

Ніка

   Під'їхали до мого будинку лиш я і Марк. Ладу по дорозі вийшло швидше відвезти.

   Ми так спокійно сиділи пару хвилин, мовчали і нічого не говорили. Не витримаши, друг обернувся до мене цілим тілом і запитально подивився.

- Що таке? - так само подивилася на Марка.

   Друг відвернувся до вікна і знову подивився на мене. Що з ним таке? Хоча...

- Марку, розказуй.

- Ну...

   Оце Валерія буде мати такий подаруночок. Та він як бачить її, то готовий на край світу піти за нею. Тож не озброєним поглядом видно, які він має почуття до цієї жінки. Хоча так старанно їх приховує.

- Я кохаю Валерію. - нарешті сказав про це Марк. - Не осуджуй.

- Я не збираюся. Правду скажу, що я рада за тебе, бо ти нарешті признався і собі, і комусь в цьому.

- Справді? - куточками губ усміхнувся Марк.

- Так. Ну, добре, мені вже пора йти. Завтра ще поговоримо.

- До зустрічі.

   Друг вийшов на вулицю та відчинив мені двері й на прощання обійняв мене.

- Дякую. - прошептав мені на вушко. На це я лиш легенько усміхнулася та попрямувала додому.

   Зайшовши всередину, я побачила, що на кухні легенько світить світло. Тому, довго не думаючи, попрямувала туди. Там стояла матуся.

- Ну, що, погуляла? Повеселилася? - якимось не тим тоном почала розпитувати мама.

- Так. - трішки з обережність промовила.

- Тепер починається нове життя в тебе. І тепер не відкладеш те, що я хочу зятя, хочу внуків.

- Мам, ми ж з тобою пів року тому про це говорили...

- І що?! - перейшла вже на крик. - Мене не хвилює, ти за пів року приводиш сюди свого хлопця. Тоді тобі буде вже вісімнадцять, і вже там і поговоримо. - вона сказала останнє слово, поклала порожній бокал із вином на стіл і вийшла з кухні.

   І що це тільки що було? Що мені робити?! Як же це все мені надоїло! ААААА! І як мені тепер заснути спокійно? Я чекала від батька щось, а тут мати...

   Зайшла до своєї кімнати зла та змучена. Одразу ж направилася в душ, щоб трішки розслабитися та привести думки в порядок. Вийшовши з ванної кімнати, я себе так і не відчула нормально. Заснула просто на славу. Купа думок, купа непорозумінь. Одним слово трішки хотіла відпочити, але де то.

   Зранку проснулася швидко привела себе в порядок та написала Ладі щоб чекала на нашому місці. Нам багато чого потрібно поговорити, адже її мама також зустріла в "доброму" гуморі.

- Куди зібралася? - почула голос своєї матері, коли вже сіла на стільчик, щоб взути кросівки.

- Ем, - запнулась. - іду з Ладою зустрінуся.

- Правда? - так подивилася на мене, що ніби я щось страшне приховую від нею. А я просто не хотіла, щоб мене хтось побачив. Тай казати куди йду, теж не особо горіла бажанням.

- Чиста правда. То я піду? - якось недовірливо подивилася на матусю.

- Іди, я тобі не бороню. Прийдеш, тай розкажеш: «що та як?» - милим тоном сказала. Ось тут я вже впізнала мамусю.

- Угум. - швидко сказала та вибігла з будинку.

   Мій порив мусів перервати телефонний дзвінок. Я із злістю подивилася на екран, де було написано: "Кирило". От як він вибирає такий не вдалий момент?

- Алло. - якось вдалося спокійним голосом сказати.

- Привіт. - невимушено продовжив розмову.

- Що таке трапилося, що ти подзвонив?

- Хотів тебе сьогодні запросити у кафе, але по голосу розумію, що не дуже вдалий момент. - от в саме яблучко. Як в нього це виходить мене розуміти по голосу? Звичайно він же любить мене, що аж не може без мене. Потрібно трішки повеселити свої думки. Хах.

- Дякую за розуміння, Кирило. Наступного разу мені вдасться. Згідний?

   Я почула важке зітхання хлопця і зрозуміла, що йому роблю боляче, але й він від мене не відстає. Завжди підколи, неприязнь...цей список дуже довгий. І ми нічого не зможемо покращити, у нас нічого не вийде й він про це прекрасно знає. Лиш вдає, що нічого не розуміє.

- Гаразд. - з нотками веселощів промовив. - Тоді до наступного разу?

- Так, ще раз дякую.

   Я вибила дзвінок перша й поспішила на зустріч з Ладою. Ой, як же мені не терпиться дізнатися, що її мати сказала. Ця інтрига ніяка весела справа, це дуже, і дуже втомлююча штука.

- Ти де замешкалася? - невдоволено подивилася на мене подруга. - Я вже думала, що ти не прийдеш.

- Вибач, я по дорозі ще в книгарню вирішила забігти, поки вона була відчинена. Зате подивися, яку красу придбала. - я витягнула з рюкзака неймовірний детектив "Зло під сонцем". От як, можна, пройти мимо Аґати Крісті? У когось, можливо, це й вийде, а я не можу.

- Гаразд. Все одно є ще час.