Глава 5

Ніка

- Ніко, я не знаю, що вдягнути. – починала скиглити подруга.

- Я тебе не розумію. Учора ми з тобою сходили в магазин і там ти собі придбала новий одяг.

- Ну.

- Ну і… - почала перекривлювати її.

- Ніко…

   На це я лиш важко зітхнула та попрямувала до шафи подруги. Почала коперсатися в її новому, лиш вчора купленому, одязі та підшуковувати для неї підходячий наряд. Поки я оглядала вміст, Лада не гаяла часу та робила собі макіяж.

- Ось! Нашла! – радісно викрикнула, коли знайшла в її шафі красивий комбінізон. Короткі шорти на брительках. І весь він був чорний – улюблений колір подруги.

- Вау. Де ти його віднайшла? А я вже думала, що загубила. Дякую. – вирвавши з моїх рук комбінезон, подруга побігла у ванну, щоб переодягнутися.

   А я теж не витрачала час марно. Теж вирішила нанести легенький мейк та переодягнутися. Я також для себе вибрала комбінезон: короткі шортики та на бретельках. На голові зробила свою коронку – кінський хвіст, і усміхнена сіла в очікуванні подруги.

- Ну як тобі? – запитально подивилася Лада.

- Красиво. – сказала правду.

   Ладі дуже пасує такий колір, тому не дивно, що це її улюблений. Вона розпустила своє волосся та зробила хвильки, які спадали красиво на її плечі. У неї не є коротке волосся, трішки довше за каре, але я б таке собі не хотіла. Чомусь привикла з довгим. Так, за ним потрібний догляд і то дуже дорогий, але це того вартує, щоб підходили і казали: «Вау, яке класне волосся».

- То що ви готові? – залетів у кімнату Марк.

   Коли хлопець повернувся в наш бік, то зупинився на місці, ніби застиг.

- Що? Не красиво? – одночасно запитали.

- Так… - він протягнув, а наші серця занімили в цей момент. – Так, красиво. Ви неймовірно гарні. Добре, що я з вами йду, хоч буду оберігати, а то ще хтось підступить не той, то я його…

- Ми зрозуміли. – перебила Марка, а то зараз почнеться.

   На це ми всі розсміялися та в хорошому гуморі попрямували до машини хлопця.

- Добре, що батьки нас всіх відпустили. – сказала Лада.

- Це точно. Ще б не пустили. Це ж останній раз ми всіх бачимо.

- Ойойо, які ми тут з характером. – розсміявся на мої слова Марк.

- Та ну тебе. – легенько з-заду пнула його в плече і сама засміялася.

   Я рада, що в мене є такі друзі, які не дають ніколи сумувати та завжди будуть поруч навіть, коли тобі дуже складно. За це я їх дуже люблю та ціную.

   По дорозі ми слухали різні пісні. Як рок-н-рол, так і рок. Як старі, так і нові.

Наші співи та веселощі перебив телефонний дзвінок Марка. Він одразу вимкнув музику та взяв слухавку.

- Слухаю. - твердо сказав.

   Ми з Ладою переглянулися і нас зацікавило хто ж подзвонив до нашого друга.

- Завтра я буду. Так. - він прослухав, що його співрозмовник сказав і далі промовив: - Зранку приїду до вашого будинку і заберу валізу. До побачення пані Валеріє.

   Ого, він так з нею офіційно розмовляє. Що ж сталося? Чому він змінився по відношенні до неї?

- Марку... - покликала друга.

- Не зараз. О, ми вже доїжджаємо до клубу. Готові повеселитися? - став переводити тему Марк.

- Так! - радісно викрикнули я з Ладою. Ми все зрозуміли і не стали його розпитувати. Прийде час і сам все розкаже або ж прийдеться робити допит.

   Марк припаркувався на парковці і ми втрьох направилися до будівлі. Це був елітний клуб, куди можна заходити або по блату, або, заплативши страшенні гроші. Наш клас сьогодні вибрав другий варіант, адже останній раз як-не-як.

   При вході ми показали свої пропускні білети та без жодних проблем увійшли всередину. Пройшовши декілька кроків, ми запримітила Олександру та Степана, які мазали нам рукою. Виявилося, що нас зараз тільки п'ятеро. Оце дружність! Скажіть?! Сказали на шосту годину вечора і якраз всі прийшли.

    Я така людина, що не люблю запізнюватися. Краще прийти швидше або рівно. Но ніколи не запізнюватися. Але такі люди не цінують, ні свій час, ні чужий.

- Привіт! - крикнула Саша, і одразу ж полізла з нами обійсатися.

- Привіт! - перша відповіла Лада.

- Привіт! - підхопила вже я та також обійняла однокласницю.

   Хлопці також привіталася й між собою, а також з тим з ким не бачилися. А потім разом піднялися на другий поверх у VIP-кімнати.

   Ми посідали та зайняли для себе зручні місця. Так вийшло, що мене обсіли з двох сторін хлопці: Степан і Марк, а вже біля друга сіла Лада. Лиш ми всілися, як тут почали нарешті приходити інші наші однокласники. Тож нехай свято розпочнеться!

   Я звичайно не буду пити нічого, крім солодки води чи соку, адже в мене алергія на спіртні напої. Так, таке теж буває. Не дивуйтеся. У Марка є відмазка, бо він водій, тобто за кермом, а Лада зараз на антибіотиках, бо хоче йти виривати зуб мудрості. Так що сьогодні ми відриваємося на повну, але без випивки.