Глава 4

Ніка

Через місяць

- Через два дні в нас буде останній дзвінок, а я так себе і не відчула, що навчаюся в одинадцятому класі. - хмурилася Лада.

- Я теж про це подумала. От ніби тяжко на серці, але з другого боку радію, що ми вже рідше будемо зустрічати наших однокласників.

- Діти, ану тихіше. - промовила Оксана Павлівна, вона вчителька математики. - Я для вас зробила поблажку, тож дивіться свій мультик, але тихо.

- Вибачте, Оксано Павлівно! - викрикнули усі хором учні.

   Ми просиділи цілий урок, дивлячись "Фіксики". Чесно, класний мультик, завжди можна щось новеньке пізнати. Коли пролунав дзвінок на перерву, тоді усі учні стали із-за своїх парт та попрямували на вулицю, де зараз дуже класно. По-перше, тепло, а, по-друге, у нас навколо школи є багато лавочак в холодку. Там можна спокійно посидіти та не душитися в жаркому класі.

- Марку! - окликнула його Лада.

   Помітивши нас, друг направився до нашої лавочки.

- Ти на роботі був? Хоча, чого це я питаю? - сказала я. Помітно як очки світяться в Марка, тож навіть не треба питати тут і так все ясно. Але щось все одно не так, бо він, як у воду опущений.

- Гай, розказуй. Ти працюєш лиш водієм чи ще кимось? - запитально підняла брову верх та пристально подивилася на Марка, Лада.

- Що в тебе за фантазія Ладо? Раз провів хлопець і що вже... - одразу почав нападати Марк.

- Слухай, Марку, вона без ніякого підтексту запитала, а ти одразу на штики. - перебила друга і стала на захист Лади. - Якщо в тебе поганий настрій іди краще до Степана й з ним розмовляй.

- Вибач, Ладо. - Марк присів навпочіпки та подивився з низу вверх на подругу.

- Гаразд, проїхали. - переключилася відразу Лада.

- Я працюю тільки водієм, ну і час від часу можу вникати у справи, які мені каже Валерія.

- Круто.

- О, добре, що вас знайшли. - сказала Наталія, вона ж бест подруга Олі.

- Що трапилося вже? - запитала її.

- Ми хочемо на останній дзвінок піти в клуб. - повідомила Олександра. Вона в нас спокійна дівчинка на перший погляд, але насправді ще той має характер. Але вона добра, завжди прийде на допомогу. З нею ніхто не свариться, я навіть не знаю чому це так. Чи то вона така з характером, чи то страшно такого ворога мати.

- Ви – це хто? - хотіла уточнити я.

- Ми – це весь клас. Тож вас запрошуємо.

- Шансу відмовити нема, я так розумію? - запитально подивився Марк.

- Усі вже погодилися, лиш ще до вас не підходили. - втрутилася в розмову Наталія.

- Гаразд. Це ж останній в нашому житті, так що ми йдемо. - сказала я.

- Угум. - підтвердили мої друзі.

- От, і чудово. - дівчата розвернулися та пішли до школи.

- Мені здається, що має бути круто. - сказала Лада.

- Не знаю, не знаю. - завжди упереджений Марк, так говорить. - Ходімо в клас, бо зараз урок буде.

   Хлопець розвернувся та пішов до класу, але Лада мене взяла за руку, щоб ми залишилися ще на деякий час. Я навіть здогадуюся, про що буде йти мова.

- Що з Марком таке? Він сам не свій.

- Я теж це бачу. Щось його турбує. То він веселий, то вже злиться. - теж підтвердила підозри. - Але ти помітила на, яку тему він злиться?

- Чекай. На тему кохання. Та невже щось там не так? - злякано запитала подруга.

   Наші всі думки та здогадки перервав дзвінок на урок. Тож ми поспішили в клас. Добре, що хоч уже кінець року й ми може просто відпочити на уроках.

   Цей день пролетів дуже швидко та цікаво, тому, коли прийшла додому одразу заснула. Чомусь саме сьогодні наснився хлопець і таке враження що це був той, з ким зіткнулася в кафе, коли виходила з вбиральньої.

   Зранку я проснулася від шуму, який лунав із першого поверху.

- Я не можу вже! - кричала мама. - Мені треба відпочити!

- Я тебе розумію, - зітхав важко тато. - але зачекай трішки й ми зможемо поїхати відпочивати.

- Ти це саме казав тиждень тому! І що змінилося?! - мама розвела руками, і обезсилена сіла на крісло.

- Мам, тат. - спустившись на поверх, сказала. - Що сталося?

- Нічого, просто... - стревожено говорив батько.

- Скажіть мені як є. Я не маленька.

- Донечко, щоб не сталося ми завжди будемо з тобою, щоб не сталося. - промовила матуся. От, і нащо так говорити? Чому ми жінки завжди з маленькою проблеми робимо велику?

- Мам!

- У нас невеличкі проблеми з бізнесом, але це все вирішиться. - повідомив батько.

- Тому ви так багато часу проводити на роботі? Хоча чого я питаю? А сказати не можна мені, ні? - у мене почали виступати сльози, яким я так і не дала потекти.

- Ходімо їсти. - сказав тато і встав з місця та рушив на кухню.