Глава 3

Ніка

   Сьогодні я, ще не розплющивши очі, почула що якось жарко. І то дуже. Тому поспішила відкрити очі й зрозуміти в чому причина.

- Ай! - вскрикнула Лада.

- Що таке? - підскочила від несподіванки.

   Від того, що ми побачили одразу ж розсміялися. Виявляється мені жарко від того, що я була накрита своєю ковдрою і ковдрою Лади. Напевно якось вночі забрала від неї. Знаєте, мені навіть не соромно. Ну, може трішки. Дуже чуть-чуть.

- Дівчатка, бачу, що ви вже прокинулися, тому мерщій на кухню. Там на вас чекає смакота. - привідчинивши двері в мою кімнату, повідомила матуся.

- Гаразд. Ми приведемо себе в порядок і спустимося.

- Дякую. - сказала Лада. - Ми швидко.

   Мама вийшла з кімнати та залишила нас наодинці.

- Ти йди в душ, а я подзвоню до Марка.

- Гаразд, тоді ти після мене.

- Угум.

   Я хотіла подзвонити до Марка, щоб запитати про його роботу, бо він якось проговорився, що може нам показати: " де працює і як? "

- Привіт, Ні. - час від часу Марк скорочує моє ім'я. Скоріше за все в нього немає часу на розмови.

- Привіт, Марку. Ти маєш час говорити?

- Зараз ні, зустрінемося на уроках. Обіцяю, що тоді все тобі розкажу.

- Ок, до зустрічі.

- Папа.

   Привівши себе в порядок, ми попрямували на кухню, де дуже смачно поснідали. Матуся дуже смачно готує.

   Сьогодні я вирішила одягнути спідницю-сонечко до коліна, чорну сорочку, у якої закотила рукава до ліктиків та захотіла одягнути білі кроси. Волосся я заклала в мальвінку та трішки підкрутила кінчики. Ну і як же без того, щоб витягнути два пасма спереду, які додали мені ще ніжності.

- Ми в школу. - повідомила батьків, які ще сиділи за столом.

- Може я скажу водію, щоб підвіз вас.

- Не треба! - одночасну викрикнули, і зачинивши двері, попрямували до школи. На дворі сьогодні знову чудова погода, то чом би й не пройтися?

   У школі як завжди, як не скучно, то нудно, то дуже цікаво. Добре, що сьогодні була фізична культура і ми з класом змогли вганятися скільки нам потрібно було. Грали і баскетбол спочатку, і волейбол - під кінець. Обожнюю завжди цей урок. Можливо це ще залежить від вчителя, а він у нас просто неймовірний. Звичайно деколи злиться, але не на всіх, а на тих роззяв, які прогулюють або сидять часто на лавочці. Добре, що я не в їх числі, бо завжди на фізкультура ходжу, навіть у ті самі дні, і нічого, жива.

   Після школи Марк захотів відвести нас на свою роботу, точніше де він працює. Тому ми з нетерпіння чекали, затамувавши подих.

   Я з Ладою вийшли з машини та трішки притормозили. Ми стояли біля багатоповерхового будинку, на якому висіла вивіска: "Feeling". Вав, дуже гарна назва. У голову відразу вдарили декілька пісень, які викликають в мене бурю емоцій.

- Ну що стали? Заходимо всередину.

- Уже йдемо. - сказала я. І сіпнула Ладу за руку. - Слухай, ти також знаєш власницю? - прошепотіла їй так, щоб Марк не почув.

- Знаю. Вона красуня.

- То ти не все знаєш. Знала, що вона рік тому дуже подобалася Марку.

- Ну. Але це ще коли було?

- А знаєш, що нічого з того часу не змінилося.

- Що?! - крикнула подруга.

- Та тихо ти, усіх перелякаєш тут.

- Ну ви йдете чи ні? - підвищив свій голос Марк.

- Ідемо, ідемо. – заспокійливо мовила.

   Перед нами відчинилися двері в класний ресторан. Він був розкішний з популярним інтер'єром, який вписувався сюди дуже вдало.

- Марку, ти тут? Добре, відвезеш мене. - проговорила теперішній бос мого друга.

- Пані Валеріє, це мої друзі Ніка і Лада. - видно що він трішки зніяковів.

- Добрий день.

- Добрий день.

- О, приємно познайомитися з вами. - жінка нам простягнула руку, щоб ми її потиснули. Чому жінка? Бо вона ж старша за нас на декілька років. - Ви прийшли подивитися де ваш друг працює? - усміхаючись, запитала.

- Так. - сказала я.

- Марк вам покаже, коли ми повернемося, а зараз можете сісти за будь-який столик та почекати на нього.

- Із задоволенням. - відповіла Лада.

- Усе за рахунок закладу. - підійшовши до мене, сказала Валерія. - І називайте мене просто по іменні. - голосніше додала і вийшла з ресторану.

   Вона так красиво розмовляє, не дивно, що Марк "запав" на неї. Хочеться також бути такою ввічливою, красивою... Але я це я, і такої, як я не існує.

- Ходімо. - перервала мої думки, Лада.

   Ми сіли за столик у самісінькому кутку. Я сіла спиною до залу, а Лада навпроти мене - спиною до стіни. Коли зробили замовлення, то почали обговорювати все на світі. Ми ж дівчата, нам лиш нагоду дай.