Глава 2

Ніка

   Прокинулася я від гучного дзвінка, але це не будильник, це до мене хтось дзвонив. Хтось дуже сильно хотів, щоб я відповіла таки! Ну хто це такий надокучливий?!

- Алло! - сердито мовила.

- А де ж привіт, друже? - запитав іронічно Марк.

   Я подивилася на годинник, який показував 5:30.

- Прекрасно мій друг не просто іронізує, тай ще з глузду з'їхав. Тобі не спиться?

- Та що ти така злюка?

- Ти ще й питаєш. Розбудив так рано і хочеш, щоб я раділа? А, до речі, чого дзвониш?

- Як це чого? Хочу похвалитися. Мене взяли на роботу.

- Ооо, це ж круто! І ким ти будеш працювати?

- Водієм.

- А, ну тобі можна. Ти ж в нас повнолітній.

   Марк у нас найстраший з класу. Йому вісімнадцять виповнилося ще на початку року. Це було невеличке святкування, але пройшло на ура. Батьки його трішки перетримали вдома, ніяк не хотіли відпускати. Зато тепер він найстарший в школі, окрім вчителів звісно.

- Нічого, через пів року і тобі буде вісімнадцять. Не парся.

- Ая... - я замовкла, бо почула тихі кроки, які наближалися до моєї кімнати.

- Що сталося? - пошепки запитав.

- Почекай. - так само відповіла.

   Дуже тихо вставши з ліжка, я почала наближатися до дверей. Кроки стихли, тому у мене появилася можливість взяти палку від швабри, яка стояла неподалік. Я різко відчинила двері й очманіла від того, кого побачила на порозі.

- Кирило? А ти тут яким боком? - звернулася я до хлопця. - Я тобі передзвоню. - сказала до Марка.

   Не почувши відповіді, я вимкнула виклик і попрямувала на кухню.

- Ти не відповів на моє запитання! - підняла голос, уже сердившись, що він тут з'явився.

   Кирило - це син друга мого батька. Він пихатий, надоїдливий та приставучий тип. Завжди то хоче погуляти зі мною, то запросити в кафе. Цікаво, це з того, що я йому подобаюся чи просто із жалості?

- Твої батьки недавно поїхали на роботу і попросили, щоб я побув твоєю нянькою. Стало ясніше?

- Ти? - тицьнула в нього пальцем. - Моєю нянькою? - я розсміялася в повний голос.

- Чого смієшся, малявко? - усміхнений, він дивився на мене.

- Те що я молодша за тебе, не дає тобі ніякого права так мене називати. - продовжила іронічно, адже ми не можемо ніколи обійтися без підколів.

   Я підійшла до газової плети і побачила, що каструлі порожні. Отже, висновок - мої батьки прийшли додому вночі й зранку поїли, або ж вночі, але сумніваюся.

- Що їсти будемо? - Кирило так подивився на мене. І лиш зараз я зрозуміла, що маю дуже відвертий вигляд. На мені була білосніжна шовкова піжама, яка складалася з облягаючої майки та коротеньких шортиків.

- Амм, ти можеш розігріти їжу з холодильника? А я за той час піду у ванну. - одразу подумала, що потрібно переодягнутися, бо ще не вистачало терпіти липкі погляди Кирила.

- Ех, - важко зітхнув. - гаразд.

   За цей час поки Кирило пробував розігріти їжу, я прийняла душ, привела себе в порядок та переодягнулася в одяг, у якому думаю йти до школи. Коли подивилася на годинник, який показував 6:00, я чуть не заплакала, бо могла ще спокійно спати та бачити солодкі сни. Довго не думавши, швидко спустилася на кухню, тому що запахло гореним у прямому та в переносному значенні.

- Ти що таке робиш?!

- Підігріваю!

  Я швидко відчинила вікно, шоб дим вийшов на двір та виключила духовку.

- Ти не знаєш, що можна підігрівати їду в мікрохвильовій печі? - злісно запитала.

- Вибач.

- Уфф.

   От, що ви б зробили на моєму місці? Я взагалі хотіла його прибити, але стримувалася з останніх сил.

   Ми поснідали тим, що я вже розігріла і якраз до 8:00 встигли поприбирати кухню.

- Я тебе відвезу. - винувато сказав.

- Ти ж моя нянька, так що це твій обов'язок. - усміхаючись, промовила.

   От, що з нього візьмеш? Не буду ж я дутися, тим більше, що швидко відходжу від таких подій.

- Дякую, що підвіз. - усміхаючись, я хотіла вже вийти з машини, але Кирило мене зупинив.

- Подзвониш, коли закінчується пари, гаразд? Бо я за тебе відповідаю. - серйозно, дивлячись мені прямо в очі, сказав.

- Добре. - швидко кинула та покинула салон автомобіля.

   Я хотіла якомога швидше зайти в школу, але де ж там. Мене перестріла моя однокласниця Оля. Вона себе вважає найкращою та найбагатшою в цілій школі. Але всі знають, що найбагатша це моя подруга Лада, чий батько є директором приватної школи, у якій ми зараз навчаємося.

- Ооо, Ніко, які люди? - іронічно почала свою розмову.

- Тобі чого? - різко запитала.