Глава 1

Ніка

   Сьогодні я прокинулася по швидше, щоб перевірити свій проєкт по економіці. В одинадцятому класі нас просто завалюють усіма предметами. То як не проєкт робити, то готуватися до контрольною чи роботи від дирекції. Уже ходжу сім місяць до школи і так себе ще й не відчула випускницею. Таке враження, що закінчиться навчальний рік, наступить літо, а потім ще один рік в школі. Але, на жаль чи то на щастя, наступить не літо, а екзамени, і вже не прийду до школи, а буду поступати у вищий навчальний заклад.

   Переглянувши декілька паперів та наявність презентації на флешці, я пішла у ванну кімнату, щоб привести себе в порядок. Узагалі не полюбляю яскраві макіяжі в школу. Обхожуся тушею для вії, матовою помадою чи блиском та гелем для брів. Як мені повезло з красивими бровами, можу просто їх вищипувати для потрібної форми, і не потрібно підфарбовувати тільки гелем спеціальним їх покриваю.

   Коли вийшла з кімнати, то почула шум на першому поверсі. Скоріше за все матуся вже прокинулася і готує сніданок для нас всіх. Ми живемо втрьох, у двоповерховому будинку, але зверху, у нас лишень є дві кімнати: моя і батьків.

- Ммм, і чим це так смачно пахне? - коли зайшла на кухню, задоволено запитала.

- Будеш гріночки їсти?

- Ще й питаєш? Звичайно.

   Мамині гріночки - це дуже смачне блюдо. Грінки мамуся обмочує в збитому яєчку з молоком та спеціями, потім викладає на сковорідку та присмажує. Я знаю, що хтось може сказати: " Ну і що тут особливого? ". Повірте, для мене це дуже особливо, і так як матуся, це не зробить ніхто. Хоча, коли батько береться до цього блюда, теж дуже смачно виходить. Ну, а я таке не готую. Цю страву, корону, лишила для батьків. От щось інше можу, але це зась.

- Доброго ранку. - почула голос татуся позаду себе.

- Доброго. - відповіла.

   Ми поїли в тиші, і коли я вже закінчила свою трапезу, помила посуд після себе та направилася в кімнату, щоб переодягнутися з піжами в шкільний одяг. Одягла чорні джинси, бордову сорочку-боді, взула білі кроси і одягла підвіску-джокер у вигляді тоненької ниточки. На голові зробила кінський хвіст. Взяла чорний рюкзак і спустилася на перший поверх, щоб взути білі кроси й одягнути чорну куртку. Адже в нас осінь на дворі, трішки прохладно. І головне не забути парасольку, а то вчора забула і трішки змокла.

- Доню, не забудь парасольку. - почула я перед виходом, слова матері.

- Не забула. Дякую, що нагадала.

   І в хорошому настрої я направилася до школи. Сьогодні вирішила пройтися і не сідати в машину чи маршрутку. Хоча в нас є свій водій, але я не люблю їздити, коли є можливість, то завжди проходжуся ногами. Тим більше, що до школи мені не так і далеко. Усього якихось там 25 хвилин. Запхавши навушники у вуха та включивши музику, я взяла для себе оптимальний темп і йшла до школи.

   Доходячи вже ближче до школи, я зняла один навушник, бо почула, що хтось мене кличе.

- Ніко! - почула знайомий хлопчачий голос. - Я тебе кличу, кличу, а ти нуль на масу.

- Вибач, Марку, - обернувшись лицем, подивилася на друга. - я просто музику слухала і не почула.

   Марк – мій найкращий друг. Він вірний, добрий, завжди захистить. Для мене цей хлопчина, як рідний брат, а я для нього - рідна сестра. Цей світло-русий хлопчина завжди прийде на допомогу. А ще він мені нагадує сплячого бабака, який якщо не спить, то дрімає на уроках, але не на всіх, є просто винятки.

- Ясно. Ходи, проведу тебе. - сказав Марк.

- А Лада ще не прийшла?

- Я тут стояв десять хвилин і розмовляв з Павлом з 10 класу і вона не проходила, тож...

- Я зробила висновки. - усміхаючись, перебила його. Він завжди любить не зразу сказати, що не бачив, а розказати всю історію, навіть якщо вона недоречна.

   Коли ми зайшли в клас, то там вже сидів Степан, друг Марка.

- О, здоров друже. - хлопці потиснули один одному руку, та сіли за парту. - Привіт, Ніко.

- Привіт.

   Через 10 хвилин мав початися урок, а Лади до тепер ще нема. Невже щось трапилося? Довго не думаючи, написала подрузі.

" Ти де? Щось трапилося? "

" Ти не повіриш, але так. " - відписала подруга.

" Щось серйозне? " - уже хвилюючись, запитала.

" Майже ні. Я вже доходжу до школи, тоді і поговоримо. "

" Ок "

   І що ж з нею трапилося? Тепер поки не взнаю, не заспокоюся.

   Коли подруга зайшла в клас, я помітила її великі очі та бліде обличчя. Вона налякана й здивована.

- Привіт. - трішки тремтячим голосом сказала.

- Привіт, розказуй. Що трапилося?

- Краще після уроку, на перерві, а то зараз дзвінок продзвенить.

- Ну гаразд.

   Перший урок у нас біологія. Він швидко пролетів, адже просто послухати вчительку, прочитати параграф, вийти і розказати те що запам'ятав. Мені здається, що легшого не може бути. Дякуючи, Олені Мирославівній, яка навчила нас таким чином заробляти собі оцінки.