Предмова

Покохати здається просто,

Ось так: на раз, два, три.

Але відчути, зрозуміти складно.

Усе, що діялося навкруги.

Кожну мить проживаєш з ним.

З тим єдиним на весь світ, одним.

Ти пірнаєш у те з головою.

І відчуваєш себе живою.

Той промінчик сонця та надія,

Що заставляє серце битись.

Бо кожна людина цьому радіє,

Що заставляє їм, двом полюбитись!

Кожна година, хвилина, мить,

Їх наділяє крилами,

Щоб змогли літати в блакиті

Та поринати швидко між схилами.

Її ніжність - це їхній початок.

Його сила - це ще поривання.

Це скоро про почуття,

Напишуть оповідання, і їхнє кохання.

Ця історія початок їхній.

Такий цікавий і сильний звісно.

 У цій казці, звичайно ж вічній.

Знайдуть почуття свої вони сердечні.

   Коли перший раз написала цей вірш, тоді з'явилося всередині багато питань. Особливо до почуттів, які описала тут. Ще ніколи не закохувалася, але про кохання так красиво написала.

-Молодець Ніко, цей вірш точно завоює перше місце на конкурсі. – похвалила мене вчителька української мови та літератури.

- Дякую. – я щиро їй усміхнулася та попрямувала до своєї парти.

- У тебе більше немає ніяких уроків?

- Ні.

- Тоді завтра ще на одному уроці я тебе заберу, бо зараз маю заняття.

- Гаразд. До побачення.

- До побачення.

   Я натягнула рюкзак на плечі та вийшла з класу. Йдучи довгим коридором, поринула у свої думки.

   Цей вірш я написала минулого тижня, серед ночі. Тоді на мене нахлинуло натхнення. У свої сімнадцять років, ще не була ні разу закохана. Так це можливо для когось стане дивним.

   Я переглядала багато фільмів та серіалів, читала книги, і по цьому писала вірш. Але саме в нього вклала всі почуття та емоція, такі якби була закохана. Уявляючи своє перше кохання, сиділа та розмірковувала.

   Уночі найкраще приходить натхнення і уява, яка ніяк не покидала мою голово. Чим більше думала, тим більше уявляла.

-Ти ще не спиш? – почула голос мати за дверима.

- Я прокинулася. Ти вже вдома? – запитала у відповідь.

- Ми з батьком вже повернулися з роботи. На добраніч, доню.

- Добраніч, мамо.

   Коли дописала свій вірш, тоді перечитала, виправила деякі незначні помилки та вимкнула світильник, який находився поблизу ліжка. З великим ураганом емоцій заснула, тоді мені приснився красень. Він був високим і характером нагадував дуже мене.

   "Спати! І перестань уявляти!" – наказала собі уві сні, але сон не перервався, на щастя.

Вітаю, любі читачі, на сторінках моєї новинки) Буду дуже рада Вашим зірочкам та коментарям, це надихає та додає сил творити й надалі)🥰