Глава 26

Ніка

- Заїдемо в одне кафе? – запитала я в Арсена, який серйозним поглядом пропалював дорогу.

- Для чого? – невідводячи свого погляду, запитав коханий.

- Хочу купити деяких смаколиків, яких ми їли з Ладою, після того як мирилися.

- Гаразд. У яке саме?

- Те, що на розі, ось там впереді. – вказала вказівним пальцем на будівлю, яка знаходиться неподалік від нас.

Я швидко забігла та купили макаруни та паческа карамельних еклерів. Потім сіла в машину і ми направилися в будинок Лади та Свята. По дорозі Арсен розповів, що подзвонив до брата та попередив, що ми приїдемо. 

"Нехай підготує Ладу." – так сказав Арсен.

Коли ми постукали у двері, тоді нам відчинила Лада, у якої в очах читалося здивування. Я швидко поглянула на коханого і він зробив те саме. 

"Свят не сказав?" – запитала.

"Напевно." – відповів.

- Ніко, Арсене?

- Сюрприз. – усе, що змогла промовити.

- Проходьте. – якось ніяково сказала подруга.

- А, Свята немає? – запитав Арсен.

- Він у своєму кабінеті, якщо…

- Я піду до нього. – перебив її, коханий, та попрямував на другий поверх. 

Нас залишили наодинці. Це хороший шанс почати розмову, проте в голові нічого путнього не було. Я б сказала, що жодної думки.

- Це тобі. – вручила я Ладі невеличкий пакет, де знаходилися смаколики.

Подруга спочатку завагалася, але з вдячністю прийняла презент.

- Ці самі смаколики. – сказала Лада і поглянула на мене.

- Ці самі. – повторила.

- Ти пробачила мені?

- Я і не ображалася на тебе. Просто завжди дивувалася як тобі так виходить.

- Як саме?

- Нізащо не брати відповідальність. Хтось за тебе все зробить, вирішить, розрулить.

- Я й сама хотіла про це знати. – сміючись, промовила.

І як можна на неї ображатися. Хоч ми останнім часом часто сваримося, але все ж ми подруги. Ми єдині, які знаємо найкраще одне одного за всіх на цьому світі. Ця дружба пройшла через багато, але все ж таки не зламалася навпіл. 

- Я рада, що в мене саме така подруга.

- Я також.

Ми з неї обійнялися та вирішили піти щось приготувати, щоб пообідати в дружньому колі, як і колись.

Час летів дуже швидко. Ось вже сиджу в дорогому салоні та розглядаю весільні сукні, які показують мені дна за одну.

- Що скажеш за цю? – запитала в мене Клер.

Зараз сидить моя мама, мати Арсена, Лада та Клер і дивляться на мене, чекають мого рішення. А я, що? Мені жодна ще не припала до душі.

- Можна, будь ласка, такий фасон, який я сказала на самому початку, а не ваші рекомендації. Так складно догодити покупцеві? – з нотками роздратування запитала.

Я вже починала нервуватися. Ну, невже так складно послухати покупця і підшукати щось схоже?

- Вибачте, зараз ми все виправимо. Просто це новенька і вона ще не дуже добре справляється з роботою. – зайшла друга дівчина у зал і заговорила.

- То будьте добрі, спочатку навчіть їх, а потім до клієнтів пускайте. – промовила вже Лада. Подруга теж зловила те, що я починаю злитися і зараз це не гратиме нікому на руку.

- Ще раз вибачте нас, ми все виправимо. – сказала одна з консультантів.

- Люба, невже жодна із запропонованих не сподобалася? – запитала в мене мама.

- Жодна. Ти ж бачила їх фасони, вони мені не сподобалися.

- І правильно. – промовила мати Арсена і всі погляди направилися в її сторону. – Що? – Здивовано запитала. – Я мала на увазі. що моя невістка має бути найкраща, тому дуже добре, люба, що ти так старанно вибираєш.

Ухти, свекруха мене похвалила. Узагалі дуже дивно, бо вона ледь не єдина із сім’ї Гаррісів до мене добре ставиться. За це я дуже вдячна цій жінці. Вона мій промінчик сонця, яка рятувала в похмуру погоду (спілкування з родиною Арсена, з усіма родичами).

У залу занесли дві сукні, і що ви думаєте? Я просто кинула оком на ту другу і все. Я розчинилися в ній. Ще такої сукні не бачила навіть у журналах. Тобото подібні є, але зараз ніби всі інші зникли. Хочу приміряти її. Поки всі дивилися на першу та обговорювали як вона буде на мені дивитися, я погляд не могла відвести від другою сукні.

- Можна приміряти цю сукню. – сказала і вказала на другу сукню.

- Звісно.

Коли ширму відкрили і я з’явилися перед усіма, тоді побачила їхні погляди. Захоплення – це все, що прочитала.

- Вау. – промовили одночасно Лада і Клер.

- Доню, яка ж ти красива. – сказала моя мама, яка ледь стримувала сльози.

- Ти просто дивовижна в цій сукні. – промовила мати Арсена.