Глава 23

Клер

Прокинулася я доволі швидко та попрямувала на кухню. Останнім часом я все легше й легше пересувалася і в інвалідному кріслі відчувала вже як не у своїй тарілці. Приготувавши сніданок, я розбудила Кирила, який солодко ще спав. Сьогодні в нього якісь мають бути ще переговори. Він з неохотою вставав та йшов у душ. З винним обличчям коханий зайшов на кухню та сів за стіл.

- What happened? (Що трапилося?) – запитала я в нього.

- I feel guilty. (Я відчуваю себе винним.) – пригнічено промовив Кирило.

- Why? (Чому?)

- Я мав би проводити з тобою більше часу, але…

Я під’їхала до Кирила впритул та взяла його обличчя у свої долоні. Чоловік не бажав дивитися мені в очі.

- Поглянь на мене. – попросила його тихим голосом. Завжди знала, що це на нього діє. – Я знаю, що у твого батька проблеми і все розумію. Якби я вже могла ходити, тоді б допомагала тобі, розумієш? 

- Так.

- Я тобі й так дякую, що ти зі мною проходиш через це все. Просто сама б я не справилася.

- Чого ти так кажеш. Я ж тобі не допомагаю робити вправи, а прошу Ніку, щоб вона з тобою займалася. – з провиною в голосі сказав Кирило.

- Тому, що ти робиш набагато більше для мене.

- Що саме? – з надією поглянув коханий на мене.

- Ти зі мною – це найголовніше для мене.

Чоловік подарував мені палкий поцілунок, якого я хотіла давненько. Просто він завжди був у роботі й ми не мали багато часу для себе, а це дуже потрібно.

Коли я відправила Кирила на роботу, тоді прокинулася Арія. Маленька принцеса радісно захлопала в долоні, коли помітила на столі панкейки. Я добре знала, що вона обожнювала такий сніданок, тому навіть не обдумувала, що саме приготувати.

- Thank you, mom. (Спасибі матусю.) – сказала ніжно Арія.

- Будь ласка, сонечко. Зараз до нас приїде Ніка, тому біжи у ванну, щоб почистити зубки.

- Ура!

Коли донечка забігла у ванну, тоді я почула дзвінок у двері й поспішила до дверей. Відчинивши їх, помітила здивований вираз обличчя Ніки, де проступали сльози.

- Клер, ти, ти…Ти стоїш!

Я навіть не помітила як це трапилося. Сама зробила крок до дверей. Це як так трапилося?

Тоді я швидко сіла в крісло. Дякую Ніці, яка допомогла мені тоді. Подруга швидко зачинила за собою двері та повезла мене у вітальню.

- Зараз тобі водички принесу. – сказала Ніка, коли пішла на кухню. – Ось, візьми. 

Я взяла склянку в руки, точніше ледь взяла. Руки дуже тряслися. 

Ніка швидко скинула свої кроси у передпокої та пішла до Арії, щоб привітатися. За цей час я трішки відійшла від того, що трапилося декілька хвилин тому назад.

- Аріє, сонечко моє, подивишся мультики, а ми з твоєю мамою зараз будемо тренуватися. – Ніка сказала, коли присіла навпочіпки перед моєю дочкою.

- Добре, тільки пообіцяй, що потім будеш зі мною дивитися мультики.

- Добре. – вона ніжно погладила Арію по волоссі, встала і повезла мене у кімнату, яку ми спеціально облаштували для тренування.

- Відколи? - це все, що запитала в мене Ніка. 

- Сьогодні якийсь цікавий день. Від ранку я сама не своя. 

- Тож, сьогодні переходимо до нових вправ. 

- Ти впевнена? - з якоюсь нотою недовіри запитала. 

- Ще б пак. Ти вже робиш сама кроки, тож почнімо.

Сьогодні вправи були важкі. По трішки я пробувала ходити на тренажері, який спеціально для цього куплений. 

- Думаю, що за місяць ти зможеш робити кроки й сама. - з впевненістю заявила Ніка. 

- Думаєш? 

- Знаю. 

Після тренування, Ніка з Арією засіли дивитися мультики. Чомусь донечка завжди полюбляла зі своєю хресною дивитися щось, ніж з нами, своїми батьками. Проте, я ніколи по цьому приводу не ображалася. Мені навпаки було приємно, що Арія з кимось так само добре ладнає. Після того як я дізналася діагноз дочки, то не спала добре й не їла. Мені ставало все страшніше. А питання про це все,просто навалювалися зверху. Я була дуже рада, що поруч підтримував мене чоловік.

Завдяки йому ще не зламалася. До тепер твердо тримаюся. Хоч бувають різні моменти, коли хочеться опустити руки, схилити голову і просто приймати всі обставини, якими вони є, а не пробувати щось змінити. Проте, Кирило завжди допомагав. Він дуже хороший батько й чоловік. Єдина проблема, це те, що він часто пропадає на роботі, але для дочки це нічого не змінює. Вона далі продовжує обожнювати свого батька. 

Увечері за Нікою приїхав Арсен. Тоді попросила подругу погуляти з пів годинки з дочкою, а за цей час я змогла б поспілкувати з хлопцем тет-а-тет. 

- Як ти, Клер? - почав розмову Арсен, чим мене дуже вразив. А я то думала, що сама маю щлсь придумати, що спитати.