Глава 21

Ніка

Після чудово проведеного вечора в гостях у Клер та Кирила, Арсен відвіз мене до свого будинку. Уже другий раз я відчувала себе тут дуже затишно, ніби у себе вдома. Мені хотілося тут залишитися. 

Довго не думаючи, Арсен взяв мене на руки та поніс у свою спальню.

Ми були ненаситні одне одним. Хотіли, щоб цей момент тривав якомога довше. Поцілунки переходили в легкі покусування і навпаки. Мені хотілося, щоб він доторкався, ніжно проводив по шиї своїм носом та сильно з пристрастю впивався в мої губи.

Зранку я прокинулася, тоді як вже виднілися промінчики сонця, які старанно пробиралися в кімнату. Повернувши голову, я помітила, що Арсена вже не було. Смуток пробрався в моє серце, чим мій настрій моментально змінився. 

-Кохана, ти вже прокинулася? – почула я голос, який почувся із-за дверей. 

- Так. – промурликала я. 

Він відчинив повільно двері в кімнату та зайшов. Його аромат парфумів заполонив цілий простір. Свіжий запах, який змішаний з океаном відразу повернув мене в минуле. Ми з Ладою були в ресторані Валерії. Тоді я вирішила відійти у вбиральню, щоб поговорити з Кирилом, адже в нього була нагальна потреба щось обговорити. Виходячи у коридор, я зіткнулася з якимось чоловіком. Тоді я на повні груди вдихнула аромат його парфумів, які пам’ятаю ще до тепер.

- Це був ти. – сказала, глянувши Арсенові у вічі.

- Коли? – в очах Арсена читалося нерозуміння.

- Тоді, у ресторані Валерії. - коли побачила, що він ще не розуміє, тоді додала: - Таж, коли я з тобою зіткнулася в коридорі.

Арсен почав щось пригадувати, атоді його очі збільшилися, а погляд став розуміючий.

- Пригадую.

- Ти був тоді не дуже дружелюбний.

- Знаю. – він лагідно сказав, чим подарував мені тепло на душі.

Він зловив мене за щиколотки та притягнув до себе.

- І мені здається ти вже зрозуміла, що не до всіх людей я дуже добрий, як дехто. 

- Це ти на мене нарікаєш? – я смішно зморщила носик та показала вказівним пальцем на себе. 

- Ти в мене дуже добра та ніжна дівчинка, але я трішки не такий. 

- Ти в мене найкращий, чуєш? Мені всерівно, яким ти буваєш з кимось, головне, що мені комфортно з тобою. Тому що зі мною ти зовсім інший, і через це я тебе й ко.... 

Тут я затнулася, тому що мені стало якось не по собі. Боже, мені довелося аж прикрити руками свої очі від сорому. 

- Що ти хотіла сказати? – сміючись з мене, запитував Арсен. Чоловік старався забрати мої руки від очей, але я пручалася. 

- Нічого. – далі стояла твердо на своєму. 

- Хотіла сказати, що кохає мене? Я тебе теж кохаю, Ніко. Чуєш? 

Я поглянула на нього крізь свої пальчики й постаралася заглянути у вічі. 

- Справді? – з якоюсь недовірою запитала. 

- Я тебе ко-ха-ю. 

Ці слова заставили мене піддатися своєму потягу і поцілувати Арсена настільки пристрасно, наскільки хотіла цього чоловіка. 

Після сніданку, Арсен відвіз мене до офісу, а сам поїхав у свою компанію. 

- Ніко Євгенівно, з вами їхати чи ви самі? – запитала мене моя помічниця, коли я попросила її викликати таксі. 

- Ні, я сама справлюся, якщо не повернуся через три години, тоді викликає сили спеціпльних операцій. 

- А, як саме мені їх викликати? – почала трішки панікувати Єва. 

- Єво, я ж пожартувала тільки. – після цих слів помічниця зітхнула з полегшенням. - А тут уже серйозно, якщо я не повернуся через три години, то подзвониш до мене, гаразд? 

- Як накажете. – дівчина мило усміхнулася. 

Сьогодні я вирішила поїхати по тій адресі, що був написаний на листку. Павло Вікторович Закревський. Давно не бачилися, дуже давно. 

Коли таксі під'їхало за вказаною адресою, тоді я поглянула на невеличкий будинок. Красивий, свіжоскошений газон та миле щеня, яке бігало по подвір'ї, а з ним грався якийсь чоловік. Приблизно, на вигляд, йому було років тридцять п'ять або ж сорок. 

- Добрий день. – першою привіталася я з чоловіком, який підняв погляд на мене по той бік паркану. 

- Добрий день, пані. Ви когось шукаєте? 

Чоловік з приємним голосом та спокійним тоном з цікавістю розглядав мене. 

- Так. Павло Вікторович Закревський проживає десь тут? 

- У цьому будинку. У вас запланована зустріч? - чомусь зараз цей з вигляду, добрий чоловік, перейшов на діловий тон. 

- Так. – збрехала і надіюся, що навіть не почервоніла. - А ви його син? - запитала для того, щоб змінити тему. 

- Схожий? 

- Ні, вибачте. Можна зайти? 

- Заходьте там відчинено. 

Чомусь, коли я ступила крок на газон цією ділянки, тоді одразу мені стало ніяково та страшно. Давненько я так не хвилювалася.