Глава 19

Ніка

Учора вечером Арсен приїхав до мене. Спочатку я ледь в поліцію не подзвонила, бо подумала, що злодії пробралися у квартиру, але потім, побачивши чоловіка, моє бажання зникло. Проте, з'явилося безліч питань. Чому він має ключі від моєї квартири? Звідки Арсен знає, де саме я мешкаю? І ще багато подібних. 

Я, довго не думаючи, запросила його у квартиру. Потім запропонувала каву та смаколики, а вже опісля вирішила запитати:

- Звідки в тебе ключі від цієї квартири? 

- Тобі не цікаво звідки я знаю, де саме ти живеш? 

- Ні, будь-хто міг тобі сказати, я маю на увазі Ладу, Свята, Марка, Валерію.... 

- Я зрозумів. – ледь усміхаючись кутиками губ, промовив. 

- То звідки? 

- Це моя квартира. 

У мене від почутого ледь очі на чоло не полізли. Проте, я бачила, що мій вираз обличчя не на жарт забавляло Арсена. 

- То ось, чого Лада так старанно щось мені підшукувала і так хотіла, щоб я тут жила. 

Нарешті мене осяяло.

"Він завжди був поруч. Завжди мені допомагав, хоч я того й не помічала."

- Яка ж ти в мене розумничка. – його білосніжна усмішка осяяла всю кімнату й на долю секунди затьмарила мій розум. 

- Бачиш. 

Я стала з-за столу і підійшла до Арсена, щоб його обійняти з-заду, але він виявився куда спритнішим за мене. Чоловік перехопив мене за зап'ястя та легенько потягнув на себе, тоді я опинилися на його колінах. 

- Не рухайся. – ледь чутно сказав Арсен хриплим голосом. 

Цієї ж митті ми двоє впилися в губи одне одному. Це був солодкий поцілунок, який був потрібний нам двом. Він страждав, переживав, якийсь момент, а я просто сумувала. Сумувала за ним. 

Далі ми сиділи на дивані у вітальні, дивилися фільм та просто говорили, розмовляли. Розказували усе, що спадало на думку. Про наболіле, про важливе, щось цікаве та просто жарти із життя. 

Ми так заговорилися, що заснули на дивані в обіймах одне одного. Зранку я прокинулася швидше за Арсена. Вирішила піти на кухню та приготувати нам сніданок. Першим на думку спали сирники, тому, переглянувши чи всі продукти є, взялася готувати. 

Коли я вже взялася ставити приготовлене все на стіл, тоді відчула чиїсь гарячі руки на своїй талії. Солодке, тягуче відчуття відчула у грудях. Душа настільки була задоволена, що на устах мимоволі відразу з'явилася усмішка. 

- Доброго ранку, кохана. - прохрипів мені на вушко Арсен. 

Від слова "кохана" у животі з'явилися метелики. Я відчувала себе ніби в невагомості, десь далеко від землі, де мені добре. 

- Доброго ранку. 

Серце шалено билося в грудях, а думка проте, що в нас все буде добре, просто зводила мене з розуму. Як же мало потрібно людині для щастя. Розуміти, що тебе хтось по-справжньому кохає, що ти комусь потрібен. Відчувати, що тебе розуміють, підтримують - це і є щастя. Воно триває не вічність, але відчуття запам'ятаються на все життя. 

Арсен легко упустив свою головою на мою та зарився носом у моє волосся. Ніколи не розуміла таке його бажання, але завжди кайфувала від цього. 

- Що за духи? – таким буденним голосом запитав. 

- Це мій гель для душу, напевно. 

Трішки присоромлено промовила. Мені якось ніяково. Ще ніколи про такн ми не говорили. 

- Напевно або ж це ти так гарно пахнеш. 

Від почутих слів я відразу залилася фарбою. 

- Моя скромняшка. 

Після сказаного, ніжно провів носом по моїй шиї та так само поцілував шкіру. Він продовжував. Його ліва рука пробивалася мені під піжаму добиралася до чутливих місць на моєму тілі.

- Ти голодний? – запитала, але потім захотіла себе вкусити за язик. 

Навіщо я таке запитала? Це двояко прозвучало і він звісно ж подумав про своє.

- Дуже. – він сказав це з риком і по моєму тілі ніби пройшовся електричний струм.

Він погладжував мій живіт, покусував шкіру на шиї та мимоволі залишав на мені свої сліди, ніби позначав свою територію. ЙОГО і більше нічия.

- Арсене… – благальним голосом промовила.

- Що ти хочеш?

Бажання боролося зі здоровим глуздом, але тіло мене вже давно перестало слухатися.

- Арсене, нам потрібно на роботу.

Я відчувала провину за те, що сказала і бажання вмить у мене вщухло.

- Гаразд. – далі хриплим голосом сказав Арсен і продовжив: – Я в душ, бо так сидіти мені зовсім не зручно буде, тай і не витримаю. Твій наряд дуже спокусливий.

В його очах горів вогонь бажання. Мені це звісно сподобалося і я б хотіла продовження, але не зараз.

- Ти для мене її купила? 

- Піжаму? – усміхаючись, запитала.

- Так.