Глава 18

Арсен

Коли Ніка покинула конференц-залу, тоді я зітхнув з полегшенням. Складно при ній себе тримати в руках. 

- Ніка дуже приваблива дівчина, скажи? Така вродлива та харизматична. - перервав тишу Алекс. 

Мені кортіло з ним поговорити і все розкласти на свої місця. І саме зараз я не знав з чого почати. Знову даю задню. 

- Що в тебе з нею? - таки запитав я. 

- А що в тебе? Які плани на Ніку? Тобі не здається, що пройшло п'ять років і вона тебе не зможе покохати по-справжньому? 

Він чекав поки я щось промовлю. Я чекав і хотів зрозуміти, що його саме цікавить. Невже справді цікавить, чи маю я на неї якісь плани, тобто бачу майбутнє з Нікою? Ні. Сумніваюся. Хоча. 

- Я кохав і кохаю Ніку. Навіть ці п'ять років нічого не змінили. Ні, змінили, я ще більше божеволію від неї. 

- Арсене, не буду більше нічого робити, бачу, що вам і так складно. Просто хотів розбудити твою ревнивість, але бачу, що краще звіра не будити. - трішки пригнічено промовив мій співрозмовник. 

Я з полегшенням зітхнув та знову потер свої очі. Я к же це мені все набридло. Ще батько не вистачало до повного щастя. 

- Арсене Даниловичу, я хочу, щоб Ніка була щаслива. Вона справді дорога для мене людина, - він запнувся та витримав невеличку паузу. - як сестра. 

Напевно в моїх очах видні вся гнів. Ще б трішки і я б врізав і йому. 

- Не потрібно одразу так дивитися. God, am I the same? It's so obvious that I'm head over heels in love. (Боже, невже і я такий самий?Аж настільки видно, що закоханий по вуха.) 

- Who are you in love with? (У кого ти закоханий?) - з недовірою запитав. Можливо, просто мені щось тут втирає, а сам закоханий в Ніку. Хто ж знає чих американців.

- In love with Mary.  She will fly here soon.  I am intoxicated every time by her incomparable fragrance of perfume, and in general, I have never met such a woman.  Mary, she, she's so... (Закоханий в Мері. Вона скоро прилетить сюди. Мене кожного разу дурманить її неперевершений аромат парфумів та й взагалі такої жінки я ще не зустрічав. Мері, вона, вона така...) 

Він з таким трепетом розповідав про ту дівчину, що мені стало аж ніяково. Я не люблю всілякої ніжності, але з Нікою хочу так. Хочу оберігати, втішати, кохати та просто бути поруч. Бути поруч завжди. 

- Мда... Два закоханих дурнів забагато на цю кімнату. - обміркувавши, сказав. 

- Твоя правда. Іди до Ніки. Дам вам час трішки ще побути разом, а потім мушу з нею поїхати до Клер, і Кирила, і маленької Арії. 

- Як я з нею поговорю? Ми ж вже все сказали одне одному. Краще без слів. 

- Як знаете. - він поплескав мене по плечі та взяв свій телефон, щоб подзвонити до когось. 

Поки Алекс шукав потрібний номер, я вирішив вже вийти із зали та знайти Ніку. Мені не довелося її довго шукати. Таку тендітну та до болю рідну фігуру одразу відшукав очима. Дівчина сиділа за барной стійкою на високому кріслі та про щось щебетела з Анет. Ніки білосніжну усмішка та дзвінкий голосочок розбудив у мені ще більше почуттів. Тому, не вагаючи часу, я швидко підійшов до дівчат та відірвав їх із такої захопленої бесіди. 

- Ніко Євгенівно, можна вас на два слова? 

Сказав офіційно, адже поруч з нами були мої працівники, тому потрібно тримати марку. Тай так буде краще й для неї самої. 

- Так, звісно. 

Вона подарувала мені найщирішу усмішку та легко зіскочила зі свого стільця. Вона вміло випрямила свою спідницю, яку кортіло зняти з неї. 

- Тоді пройдімо в мій кабінет. 

Я провів рукою, вказуючи їй шлях. І що це зі мною? Ніби ніколи не був таким джентльменом, але поруч із нею хочеться ставати кращою версією себе. Хочеться змінюватися, хочеться, щоб вона дивилася на мене закоханими очима в яких виднівся мій профіль. 

Ніка увійшла перша в кабінет. Зачинивши за собою двері, я ступив крок до неї. Вона стояла незворушно. Мені навіть здалося, що вона не дихає. Тому набравшись сміливості, я провів своїми руками по її. З'явилися сиротки, які вмить вкрили її шкіру. Я нахилився до її волосся та вдихнув такий рідний аромат.

- Ти хотів поговорити. - м'яко промовила Ніка. 

Її голос трішки тремтів. Вона не хвилювалася, ні. Ніка бажала. Вона жадала того, що й і я. 

Двоє людей, які зводили одне одного з розуму, хотіли бути разом. Вони прагнули бути разом, жити разом, дихати одним повітрям на двох. На їх шляху завжди було багато перепон. Проте, незважаючи на це, вони знали, що повинні бути разом, чого б це їм не коштувало. 

- Арсене, прошу... 

Тихо сказала Ніка. Так, щоб я не почув, але ж зачув. На душі стало гірко, порожньо. 

- Ніко? - покликав я дівчину. 

- Арсене, ти хотів поговорити, тоді поговоримо. Поговоримо про нас. 

З її вуст це прозвучало так неочікувано. Мені закортіло тоді Ніку пригорнути до себе, але я переворот це відчуття. Прочистивши горло, я сказав: