Глава 17

Ніка

- Вибач, що вчора ми лиш трішки поговорили. - промовив до мене Алекс по ту сторону слухавки. 

Із самого ранку вирішив друг до мене подзвонити та поговорити про проєкти і не тільки. Алекс вчора заглянув до мене в кабінет після того як прилетів в Україну. Усього пів години розмови, тільки по роботі й він поїхав до квартири. Опісля, розмови я відчула якусь порожнечу всередині. Якось образливо стало. Навіть до Алекса через три дні прилетить його дівчина, а я сама. Тільки Арія змогла мене відволікти і тоді я ще трішки попрацювала, хоч і настрою вже не було.

- Alex, I understand that you were tired, but your work comes first.  You were wondering how the projects are progressing. (Алексе, я розумію, що ти втомлений був, проте на першому місці в тебе робота. Тобі ж було цікаво як просуваються проєкти.) – одразу випалила я. 

- Stop it, Niko, you know what I'm interested in first. (Перестань, Ніко, ти ж знаєш, що мене цікавить насамперед.) 

Я відчула як Алекс усміхався і мені одразу стало тепло на душі. Завдяки йому, я трішки змогла розслабитися. 

- Знаю, знаю. Думаєш тільки про свою другу половинку. – вирішила трішки підколоти Алекса, бо знаю, що він не образиться, а навпаки ще більше буде усміхатися. 

- When can we meet today? (Коли зможемо сьогодні зустрітися?) – відразу запитав друг. 

- Учора бачилися. – сміючись сказала, а потім серйозно додала: – Чи ти хочеш знову про роботу поговорити? Щось не так? 

- Ні, просто... Клер дзвонила до мене, до речі. 

- І що розказувала? 

- Запрошувала в гості мене зі своєю дівчиною. 

- Класно. Обов'язково маєш познайомити її з нами. А доречі, вона полюбляє коней? 

- Mary loves horses.  For a long time, I dreamed of riding them. (Мері, обожнює коней. Давно мріяла покататися на них вверхи.) 

- Значить Мері, так? – запитала в друга, але почувши його зітхання, поцікавилася, що трапилося. – Чого ти, Алексе? 

- Просто хотів вас познайомити і вже тоді сказати її красиве ім'я. 

Для мене це здалося якимось дивним, проте нічого не мала проти. Ну, Алекс має специфічний характер і підхід до всього, тому осуджувати не збираюся. 

- Я зроблю вигляд, що не знаю, гаразд? 

Я знала, що для нього це важливо. І як справжня подруга і майбутня партнерка збираюся допомогти. 

- Дякую. Отже, сьогодні на обід приїду у твій офіс і ми підемо на ланч разом. 

- Perfectly. (Чудово.) 

Вимкнувши дзвінок, я погасила телефон та далі ще прилягла. Так спатки ще хотілося, але одна збетошна дівчинка не дала мені цього зробити. 

- Встаю. – нехотячи, проскиглила.

Арсен

Вадим із самого ранку припхався до мене зі своїми проблемами. Як він сказав: "Ми ж друзі з тобою, тому я хочу поділитися з тобою своїми проблемами." Не буду не ввічливим і виставляти його за двері, просто із самого ранку. Нехай виговориться, а потім я поїду на роботу. 

Але та де там. Вадим вирішив не просто розказати, а й ще просити поради. От, звідки мені знати, як йому саме допомогти? То він з дівчиною через її батьків посварився, а потім додалося ще й через щось. Я знав Анджелу декілька років, а особливо її запальний характер. 

- Вадим, що ти хочеш від мене? 

У мене вже голова йшла обертом. Він набив її своїми проблемами, що я аж про роботу забув. 

- Мені зараз на роботу потрібно йти. 

- Просто я кохаю Анджелу… 

- Це класно. Просто признайся їй і все, а я поспішаю. 

- І все? – якось дивно запитав у мене Вадим. 

- Усенсі? 

- Ти так зробив з Нікою? 

- Що ти маєш на увазі? – я відчував, як моя щелепа стиснулася з такою силою, що мало зуби всі не поламав. 

- Ти просто її відпустив і радио мені просто скажи і все. Ти серйозно? Не буває такого, що просто сказати, а там щось станеться. Потрібно йти до своєї мети, щоб не прийшло чекати п'ять років, коли знову випаде шанс до неї доторкнутися чи просто зазирнути в її чудові очі. 

- Ти… 

Я не знав, що сказати. Слів просто забракло. Він ж говорив правду. Якби я тоді зупинив її, сказав, що ми будемо разом, не відпустив би тоді, то зараз ми вже були разом. 

- Арсене, просто подумай і нарешті хоть щось зроби. Якщо ти її втратиш зараз, то вже назавжди. 

Він поплескав мене по плечі та вийшов з мого дому, залишивши мене сам на сам із своїми думками. 

Їхав на роботу я дуже повільно. На світлофорі навіть був завис, що аж сигналили мені. Такого не було давно. Останній раз чотири роки тому назад, коли ледь в аварію не попав. Проте, тоді я просто ганяв по всюди, наче якийсь скажений. Мене все нервувало, а особливо те, що батько не допомагав мені, а ще більше добавляв проблем. Лиш Оля, тай Оля. Ти з нею маєш одружитися, але навіть не питав чого хочу саме я. Його це ніколи не цікавило. Навіть, коли я пробував пручатися, він завжди давив по найболючому. По моєму бізнесу. Батько не міг змиритися, що я щось досягнув без нього. У сфері дизайну. Він завжди казав, що це не хлопчача справа. Звісно ж краще займатися машинами, або забуділями великих міст, щоб мати багато грошей, а не займатися тим, що приносить і тобі, і всій твоїй сім'ї задоволення й прибуток. Батько все життя думав тільки про себе.