Глава 15

Ніка

-Алло? Клер? – знову почала розмову, коли вийшла на вулицю, де з'явився гарний зв'язок. 

- Ніко, дорогенька, я відчула. У мене з'явилося чуття в ногах! – тихо пищала подруга. 

- Що? Клер, я така рада! – на моїх вустах заграла мила усмішка. – Я зараз приїду. 

- Що? Ні. Не потрібно. Ніко, веселися, а завтра приїдеш до мене і ми обговоримо це. 

- Ти не хочеш, що Кирило про це знав? 

- Так, я дуже хочу, щоб це для нього стало сюрприз. Мені хочеться побачити його тоді очі, коли сама зможу ходити. – по її голосу було чутно, що в неї зараз течуть сльози по щокам. Сльози радості. Бо надія є, вона жевріє. 

- Добре, добре. Я буду мовчати та допомагати тобі. 

- Ти справжня подруга та ніби моя молодша сестра про, яку я мріяла завжди. 

- Ти також. Добренько, тоді я побіжу вже в середину. Завтра зустрінемося, папа. 

- Папа. 

Моя усмішка ніяк не хотіла сходити з вуст, тому в піднімленому настрої я зайшла в клуб. Тепер можна із щастя ще більше напитися. 

Аміна

І за що мені таке щастя? Га? Збоку мене, на передньому сидінні автомобіля, сидить напівп'яний Матвій, а на задньому сидінні сидять, спершись одне на одного, Ніка й Арсен. Вони чи спали, чи вже просто не хотіли нічого, не знаю. 

І куди мені їх всіх вести? Ні, Матвія я повезу до себе нехай виспиться там. А от Ніку, куди вести? Можливо, потрібно було запитати у Валерії, дружини Марка, про це, але вона так була зайнята іншими гостями, які були теж у не дуже доброму стані. Гаразд, завезу їх двох до Арсена.

Вони ж гарна пара. Я чула дещо і від Матвія, і від інших тих, хто там був. У них була дуже гарна історія кохання, хоч і кінець не дуже. І взагалі чи це кінець? 

Ніка гарна, чуйна та добра дівчина. З вигляду ще й красива, не дурно Арсен дотепер на неї слюньки пускає. Можливо, потрібно їх підштовхнути? Нехай в них буде все добре. 

Ніка

Я зранку прокинулася, але не хотіла ще розплющувати очі. Голова дуже сильно розколювалася. Я хотіла ворухнутись, але щось важке мені заважало це зробити. Тоді мені довелося розплющити очі й побачити чорну тумбочку. Чорну тумбочку? Я не пригадую такого у квартирі. Повернувши голову, я із жахом, в очах, побачила Арсена. 

Чоловік лежав із заплющеними очима і мирно собі сопів. Його вираз обличчя було таке спокійне. Тоді я зрозуміла, що його рука накрила мою спину і тому я не можу поворохнутися. Цей момент мені хотілося, щоб так все й зупинилося, але мозок включив тривогу, тому з острахом у голосі промовила:

- Арсене! – якось само вийшло, що я викрикнула.

Чоловік швидко розплющив очі та поглянув на мене. Його красиві, як чорні озера, очі дивилися на мене з цікавістю.

- Рука.

- Вибач. – промовив він, коли забрав свою руку.

Чомусь лиш тепер до нас двох доперло, що ми не просто лежимо в ліжку. Ми були голі!

- Боже, як же соромно. – промовила я про себе. 

Ми обидва сповзли на підлогу. Він накрився простирадлом, а я ковдрою.

- Я в душ хочу. – сказала коли, обмотавшись в ковдру, вставала з підлоги та підібрала свій одяг.

- Я дам тобі свіжий одяг, свій. 

- Дякую. 

Коли я опинилася в душі, нарешті сама, тоді подивилася на себе в дзеркало. Те, що я там побачила насторожило. Усмішка і блиск в очах? Серйозно? 

"Ніко, збирися!" – наказово промовила до себе. Але це було схоже на те, що горохом в об стіну. Не діяло.

Змившись із себе всі події вчорашньої ночі, я почала витирати своє обличчя. Проста вода, мило – найкращі для мене були варіанти, а опісля ще й вологі серветки, які там теж були. Добре, що я хоч не багато на себе макіяжу завжди наношу. Це мене завжди рятувало.

Одягнувши шорти Арсена, які для мене були більш як бриджі та футболку, яка була схожа на туніку на короткий рукав, я зробила на голові високий кінський хвіст та вийшла з ванної кімнати. Коли побачила, що на вже застеленому ліжку стоїть якийсь пакет, я одразу підійшла до нього та відкрила. У середині я знайшла жіночий одяг. Довго не думаючи, одразу вирішила одягнути його на себе. В Арсеновому одязі було зручно звісно ж, але це не правильно. Хоча про, що я? Я ж з ним переспала! А, можливо, нічого не було? Кого я обманюю все на це вказувало, а точніше на те, що ми зробили таки це.

У пакеті було одне весняне плаття з принтом красивих квітів. Одягнувши його та обвившись пояском, я взяла в руки свої босоніжки на високих підборах і вийшла вже з цієї кімнати. Поки я йшла коридором та спускалася по сходах, оглядала все навкруги. 

- Який же класний тут інтер’єр. – із захопленням промовила, але вголос, бо одразу помітила Арсена, який самовдоволено усміхався на всі свої тридцять два зуби.

- Радий, що тобі сподобалося. – він промовив це таким мило голосом, яким говорив тільки для мене, що я одразу залилася фарбою.