Глава 13

Арсен

Мій день народження

Із самого ранку моя голова чомусь дуже сильно розколювалася. Головний біль не давав мені нормально заснути. Цілу ніч крутився та не міг викинути одну думку з голови.

Учора помітив Ніку разом з якимось чоловіком. Відразу зрозумів, що це її працівник. Вони стояли біля входу фірми та проговорювали робочі моменти. Спочатку їхні обличчя були стримані та через деякий час на ніжному обличчі заграла невимушена усмішка. Я завжди знав, що сильно ревнував Ніку, але зараз я дивився спокійно. Просто спостерігав. Через роки вирушив одразу все не вияснювати, а трішки почекати і все з’ясовувати.

А чого я був неподалік від компанії Ніки? Просто задумався над тим, що потрібно робити самому кроки, а не як завжди на щось чекати. 

Я почекав поки її працівник піде і сам хотів підійти, щоб запросити на каву. В останній момент до неї хтось подзвонив і вона життєрадісна почала розмову. Вона поводилася як маленька дитина. Роздивлялася свої туфлі на підборах, легко розмахувала чорною сумкою, спішно потирала своє обличчя, задирала голову до сонця та морщила свій носик. 

"Я не знаю Ніку" – ось така думка промайнула в мене в голові.

Тому я схилив голову та повернувся до своєї машини. Завів двигун та направився додому. По дорозі заїхав у кав’ярню та купив собі кексів. Ті самі, які мені була принесла Ніка одного разу. Від тоді я їх частенько купляю та згадую ті яскраві та світлі зелені оченята та усмішку. Це була найкраща реакція, яку я тільки міг побачити, коли похвалив її, що вона такі смачні кекси купила для мене.

За ці тижні, що вона тут, в Україні, я так і не зміг побачити Ніку справжню. То вона серйозна бізнес-леді, яка має хороший поставлений голос для переговорів та дискусій, то вона ніжна, мов квіточка, дівчина, яка потребує захисту, то маленька дівчинка, яка хоче повеселитися досхочу. Але все ж це та Ніка, яка була дуже обережна та не відкривала своє серце нікому. 

Прокручуючи різні ситуації, я так пролежав ще з хвилин двадцять, а потім встав з ліжка, щоб прийняти освіжаючий душ та змити із себе всі негативні думки, які починала згризати мій мозок. Замотавши рушник наколо бедер, я вийшов з ванної кімнати. Одразу почувся дзвінок у двері. Я був не злий на це. Чомусь в такій ситуації хотів прибити ту людину, яка потривожила мене зранку, але не сьогодні. Одягнувши спортивні штани та футболку, спустився по сходах на перший поверх та почав уже розуміти хто до мене так рано завітав.

Відчинивши двері, я побачив на порозі свого дому Валерію та сонного Марка. Мені здається, що подруга збудила із самого ранку свого чоловіка, щоб усе підготувати до мого дня народження.

- Happy birthday, dear Arsen! – голосно прокричала Валерія та полізла мене обіймати. 

- З хепіком, Арс. – сказав Марк та по дружньому похлопав мене по плечі.

- Так, заходимо, Арсене. Ми тут тобі подарунки вже хочемо показати.

- Ми? – здивовано запитав Марк. – Арсене, прошу не звертай увагу на Валерію сьогодні, бо цей її ентузіазм мене лякає. – Трішки насміхаючись над своєю коханою, сказав друг. 

- Марку, не стій, а принеси подарунки. О, і шаріки не забудь! – крикнула вона Марку в спину.

- Шаріки? Ти серйозно?

- Перебір? – трішки тихо промовила Валерія, я ледь почув це слово.

- Валерія, люба, мені достатньо простого дня народження. Просто посидіти з друзями десь і все. Я ж тобі казав.

- І це ти називаєш днем народження? – вона різко стала з дивану та розвела руками. – Таке може бути в будь-який день. А у своє день народження, попрошу, порадіти, що в тебе є таке подруга, яка завжди рада допомогти та зробити святкування незабутнім.

- Дякую, Валеріє. Ти найкраща подруга на світі. – з солодкою усмішкою на вустах я промомивив до подруги.

- Це вже перебір. – сміючись з мене, вона прикрила очі руками та старалася не засміятися в повний голос.

- Думаєш?

- Знаю.

Не втримавшись, подруга засміялася у повний голос, а я її підхопив.

- Що такого веселого? – запитав Марк, який був непомітний серед купи коробок, які ніс.

Тоді я ще голосніше засміявся. 

- І, справді, такий день народження я запам’ятаю назавжди.

Час спливав дуже швидко. Привітання, подарунки та прості побажання у різних соціальних мережах. Уже ближче до вісімнадцятої години, я почав одягатися, але мене перервала Валерія, яка з криком зупинила мій вибір наряду.

- Не це!

- Що не так? – запитав я та повернувся до неї.

Подруга була одягнена у вишукану сукню, яка була її до коліна та трішки пишна. Легкий блакитний колір придав її ніжності. Колист Валерія навіть би не поглянула на таку сукню, а зараз тільки щось няшне і купляє.

- Серйозно? Може ще й галстук чи метелик ще одягнути? – почав обурюватись я. Мені взагалі не подобалося, який дрес-код буде на моєму дні народження.

- Арсене, ти просто не розумієш. – почала відмахуватися Валерія.