Глава 12

Арсен

- Бро, розказуй, як ти? – почав говорити Матвій. 

Матвій – це мій найкращий друг. Познайомилися ми за не найкращих подій. 

*****

Коли Ніка полетіла з Кирилом за кордон, а я не зміг її зупинити, тоді зрозумів, що щось втратив дуже важливо у своєму житті. Мені було погано так, ніби душа була не на своєму місці. Тоді я вирішив, що найкращим для мене буде, це просто взяти, піти та напитися. Чи зараз би як так не вчинив? Напрочуд, скажу, що вчинив би так само. Поїхав в дорогий клуб, у якому мене добре знають та пішов до бару. Усі танцювали, музика просто зносила дах своїми басками, а я сидів, як той покинутий пес, і пив віски. Один ковток за другим і так пройшов мій вечір. До мене підходили якісь дівчата, щоб познайомитися, але я давав зрозуміти, що мені це не цікаво. 

- Бро, паршивий день? – запитав мене хтось. 

- Тобі чого? – злісно запитав. Я був п'яний і ні з ким не хотів розмовляти. 

- Просто спитав. У мене теж сьогодні далеко не вдалий день видався. – продовжував розмову чоловік. 

- Чуєш, відвали. Я не готовий комусь виливати душу. 

- Пом'якше не можна. – почув я позаду себе грубий бас. 

- Відваліть по хорошому прошу. – продовжував я говорити та далі вливав віски в себе. 

- Послухай, ти вже випив не одну склянку, через кого так? 

- Тобі чого? Слухай, чувак, відвали. Я не в гуморі. 

- Через бабу якусь? 

- Ти… 

Я не витримав і вдарив цього покидька з такою силою, що в нього треснула губа та струмком потекла кров. Проте, це допомогло мені. Якось стало так легко, коли ці всі емоції вийшли на зовні, а не були прикриті мною самим у середині. 

- Легше стало?! – витираючи кров, запитав мене той співрозмовник. – Я – Матвій. – він простягнув руку та чекав моєї відповіді. 

- Арсен. Вмієш людей виводити на емоції. Психолог чи що? 

- За професією – кирую цим клубом і ще декількома в місті, а за покликанням та фахом я психолог. 

- Я краще піду. Якщо що я дуже перепрошую за цей інцидент, надіюся мене не занесуть в чорний список. 

- Краще не сідати за кермо. 

- Я не збираюся, тим паче, що приїхав сюди на автобусі. А вона їздила ним часто. – із сумом згадував Ніку. Серце розвивалося, але я не міг полетіти за нею. 

Тепер то я розумію, що потрібно було полетіти за нею. Вона ж цього теж хотіла, але не показувала привселюдно. 

- Якщо потрібно буде виговоритися, то ось моя візитівка. – промовив Матвій. 

Я швидко взяв візитівку та пішов геть з цього клубу. На наступний день мене почала гризти совість і я вирішив таки вибачитися. Людина мені хотіла допомогти, а я взяв тай морду набив йому. Тому ввечері ми двоє вже напилися та вилили душу одне одному. Там я дізнався, що він теж посварився зі своєю новою пасією, як він її назвав, але думаю, що вони помиряться. Бо в них не такі відносини, як у мене з Нікою. Не такі. 

*****

- Нічого. – сухо відповів. 

- Я бачу, що ти думаєш про щось, а може про когось. – хитрим голосом промовив друг.

Я швидко встав з крісла та підійшов до вікна. Краще зараз сказати своєму психологу, ніж потім мене це буде мучити. І, так, Матвій став таки мої психологом. Він чудовий співрозмовник. Усе вислухає, а якщо потрібно і я попрошу, то тоді дасть мені пораду. 

- Ніка. – на видиху сказав. 

- Знаєш, мені вже цікаво на неї поглянути вживу хоч. Ти так про неї розповідаєш, що хочеться побачити цю красуню. 

Я швидко обернувся та з гнівом в очах глянув на друга. 

- Таж просто поглянути. Не дивися так. – одразу почав відмахуватися друг.

- Як там твої справи з Аміною?

- Не знаю, бро. Мені здається, що я закохався. 

На ці слова я розсміявся в повний голос. 

- Ти і закохався не сумісні речі. 

- Не смішно. Я серйозно.

Побачивши, що друг не сміється, а навпаки став ще серйознішим, я прокашлявся і запитав: 

- Невже? Невже ти змінився? Що справді в душу припала тобі? 

- Та яке в душу. Вона розумієш всюди. У серці, у душі, у думках. Я думаю про неї кожної хвилини. 

- Вітаю тебе бро. І запрошую в наш клуб. 

- Клуб? 

- Клуб закоханих. 

- А може я не закоханий? Може пройде? – якось одразу почав відступати Матвій. Це на друга не дуже схоже. 

- Ти, що? Задню включаєш? Якщо кохаєш, то йди і борися за неї. 

- Як ти? – з насмішкою запитав. 

- Я – поганий приклад для цього. Як Свят, то трішки краще. 

- Розумієш, поруч з нею ошивається якийсь завжди. Але ні разу я не бачив його обличчя.