Глава 11

Ніка

- Я зібрала усі речі Арії в цей рюкзак. – говорила до мене Клер, коли передавала рюкзак в мої руки. – Донечко, гарно веди себе, добре? – промовляла подруга до своєї дочки.

- Добре, мамусю. – дівчинка обійняла матусю за шию, а та у свою чергу поцілувала Арію в щічку.

- Кирило, я тобі там, на листочку, прописала скільки разів робити і, які вправи. – поки мама прощала з дочкою, я звернулася до Кирила.

- Я бачив. Не переживай все буде добре. Ти, що мою дружину мені не довіряєш? – друг зробив вигляд, ніби не довірливо дивиться на мене.

- Ти ж знаєш, що це не так. Просто, не знаю. – знизивши плечима, промовила.

- Відпочиньте за ці два дні у твоєї бабусі. І забудь про все. Ти вже так робила, і пішло тобі на користь.

- Дякую.

- Перестань завжди дякувати і вибачатися, це норма життя. Почула?

- Ну, я ж із ввічливості.

- Я знаю, просто інколи ти це кажеш, бо відчуваєш себе винною. Перестань так робити.

- Постараюся. – я обійняла його і відсторонилася. Він завжди для мене був старшим братом, якого я хотіла мати.

Я дякую йому за все. Кирило повір в мене, допоміг, підтримав. Саме він був зі мною, коли я не хотіла вже нічого. Саме друг підштовхнув мене, коли я опустила руки та дав мені промінчик, який освічував мені шлях.

- Ну, що Аріє, їдемо? – звернулася я до дівчинки у якої засвітилися очки після почутого.

- Уваааа! – викрикнула Арія і почала бігати навколо мене.

- Так, потрібно з нею "р" вчитися вимовляти. – запримітивши, промовила.

- Та вона добре цю букву вимовляла, але хтось хоче з тобою більше часу проводити, тай того, правда, донечко? – сказала Клер та заглянула мені за спину, звідки визирало миле обличчя дівчинки.

- Тоді я, як і обіцяла, буду брати її з собою на роботу. І мені буде не скучно і комусь весело. – промовила та легенько вдарила по маленькому носику. Тоді Арія його зморщила та промовила до мене: "но но но" та помахала вказівним пальчиком.

На такий її жест ми всі розсміялися, а Клер ще раз її обійняла.завжди, коли кудись йшла дівчинка,подруга це важко переживала. Від коли трапилася та аварія трапилася, Клер дуже в собі закрилася. Колись вона мріяла продавати свої картини, адже сама була по фаху художницею. У неї була своя картина галерея в якій вона проводила години. Я завжди любувалася тим, як Кирило дивився на неї. Він настільки був радий тим, що його дружина відчувала себе так добре. Він частенько приїжджав до неї на різні виставки. Хоч Кирило ніколи не любив живопис, але ні разу про це не сказав Клер. 

Після аварії Клер завжди була поруч зі своєю дочкою і сильно прив’язалася до неї. Зараз вона по трішки починає миритися з тим, що дівчинка має йти в школу. Проте, вона ніколи не зможе змиритися з її хворобою. Клер буде завжди оберігати Арію.

- Вау, які views (краєвиди). – із захопленням промовляла Арія.

- Do you like it? (Подобається?) 

- Дуже.

- Послухаємо музику?

- Та, та, та.

Я включила музику і почала підспівувати. Ця пісня припала мені до душі – (Rihanna – Diamonds). Скільки б років не пройшло, а вона завжди в мої топах є.

"So shine bright, tonight, you and I

We're beautiful like diamonds in the sky

Eye to eye, so alive

We're beautiful like diamonds in the sky

Shine bright like a diamond (whoa)

Shine bright like a diamond (whoa)

Shining bright like a diamond

We're beautiful like diamonds in the sky."

- Ти дуже красиво співаєш. – промовила дівчинка.

- Справді? – я запитально підняла брову та подивилася на неї.

- Ти ходила на хор колись?

- Хитрюга. – сміючись, лагідно промовила до Арії. – Так, колись я ходила в музичну і закінчила її з відзнакою, проте давненько не тренувалася у співах.

- Not true. I heard you singing in your room when we were at home. (Не правда. Я чула, як ти співаєш у своїй кімнаті, коли ми були вдома.)

На це я нічого не змогла відповісти. Це правда. Збрехала. Навіщо? Просто для мене спів – це щось потаємне. Нікому не розказую про це. Не знаю чого саме так.

- Мала настрій тай того і співала.

- Ааа. – це все, що промовила дівчинка та обернулася до вікна, щоб розглядати тутешні краєвиди.

- Внучко! – окликнула мене бабуся, коли я вийшла з машини.

- Бабусю! – обійняла я жінку похилого віку. 

- Яка ж ти в мене красива стала. Ну, і була звісно, але зараз прямо розцвіла. – любуючись мною, промовила бабуся. – А хто ж це така маленька дівчинка з красивими зеленими очинама?

- Я – Арія. – тихо сказала дівчинка. Вона мило простягнула свою ручку для знайомства.