Глава 8

Ніка

Увечері я домовилася погомоніти з Ладно, але перед цим я вирішила ще кудись заїхати. 

- Ніко Євгенівно, ще щось потрібно? – запитала в мене Єва, коли поклала стопку папок мені на стіл. 

- Ні, можеш бути вільна, а я їх ще перегляну і теж поїду по справах. 

- Я хотіла у вас дещо щапитати, якщо дозволите? 

- Щось трапилося? – піднявши голову, я подивилася на свою помічницю, яку розпирали, щоб щось в мене запитати. 

- Так, тобто ні. 

- Єво? 

- А ви давно знайомі з Арсеном Даниловичем? 

- Звідки ти взяла те, що ми з ним знайомі? – вирішила питанням на питання відповісти. Проте, це не пройшла повз її уваги. 

- Не змінюйте тему, я ж бачила, які він видав на вас погляди. І це явно не перше враження, у його очах було щось більше. Кохання, мабуть. – вона знялася плечима і подивилася на мене із запалом та стриманою усмішкою. 

- Єво?! – вирішила її перервати. 

- Вибачте, що пхають носа в чужі справи. – вона опустила голову та як дитина, яка нашкодила щойно, промовила. 

- Більше, щоб такого не повторювалося. Я знаю, який ти трудолюбивий працівник і зроби так, щоб моя думка не зачинила твою діяльність, гаразд? – уже з нотками злості промовила. 

- Добре, і ще раз пробачте. 

- На сьогодні ти вільна. На завтра складе мій графік зустрічей і до одинадцятої години відправив мені на пошту. 

- Добре, до побачення. 

- До побачення. 

Коли Єва покинула кабінет, тоді я відчула дуже сильну тривогу в середині себе. Тіло починало аж трясти від почутого. "І це явно не перше враження, у його очах було щось більше. Кохання, мабуть." І що це таке? Невже Арсен до тепер щось відчуває? Так, припини про таке думати. Він одружений і має дитину. Подумай краще, що купити, бо ти їдеш у гості. 

Перед зустріччю з Ладою я вирішила навідатися до Клер. Вона добре пережила операцію і я хотіда знати всі деталі. Поки Кирило з Арією пішли гуляти вечором на свое повітря, я зайшла у квартиру. 

- Клер, то я, Ніка. – вирішила повідомити я подругу, щоб вона часом не злякалася. Добре, що господар дозволив залишити ще й мені одні ключі, щоб я змогла спокійно зайти до них. Звісно ж без попередження не буду цього робити, але так як зараз Кирила немає поруч, то це зручно. 

- Ніко, а я тут, на дивані. – почула я спокійний голос у відповідь. 

Коло зайшла в кімнату, то побачила Клер, яка лежала собі на дивані та дивилася якийсь фільм. 

- Клер, дорогенька, як ти? – коли я її обійняла то ледь в мене не потекли сльози по щоках. – Я сумувала. 

- І я, Ні, також. – вона мило усміхнулася та поставила фільм на паузу. 

- Розказуй все мені в деталях. – одразу попросила її. 

- Гаразд, але якщо і ти мені все розповіси в деталях. 

- Добре, добре. 

На річниці Лади і Святослава зміг з'явитися на людях тільки Кирило. Клер через переліт почувалася дуже втомленою. Вона і не думала, що зможе там появитися, хоча нікому про це не розповідала. По розповіді Клер я зрозуміла, що операція пройшла успішна, тепер все залежить тільки від реабілітації та її сили витримки. Але чомусь вперше за скільки років я не бачила надії на краще в її очах. Там була пустота. Це насторожувало. Тому я спробувала жартувати, змінювати тему, але нічого не мінялося в неї. На декілька хвилин мені здалося, що щось не так, просто вона не розповідає. Ну, нічого, я все одно все з'ясую. 

- Ніко, я тебе попрошу, щоб ти займалася зі мною. Тобто на тренажерах допомагати і так далі. 

- Добре, звісно. Заодно час будемо проводити разом. – усміхнулася я ледь не на всі свої тридцять два зуби. 

- Але я тебе попрошу про одне. Будь ласка, нічого не кажи Кирилу. Чи йде все на поправку, чи навпаки стає гірше. Гаразд? – вона дивилася на мене із сподіванням, що я погоджуся.

- Клер? – я запитально підняла одну брову та рівно дивилася їй в очі. 

- Прошу. 

- Добре. – на видиху сказала. – Не знаю навіщо я на це погодилася, але задля дружби я буду все тримати в секреті. 

- Просто прийде час і він сам усе побачить на власні очі. 

- Угум. 

- А тепер твоя черга розповідати мені все в деталях. – вона повеселішала та краще вмостилася, щоб слухати мої розповіді. 

- А я вже забула. – почала відшутковуватися. 

- Неа, зі мною таке не пройде. – сміючись, Клер промовила. 

Я розповіла їй все, що зі мною трапилося за ці дні, відколи я тут. 

Клер

Чомусь коли розмова заходила за Арсена в неї починали світитися очки. Це було так мило, що мені вже дуже хотілося побачити цього чоловіка в живу. Проте, навіть при розмові я відчувала біль. Я бачила що почали відбуватися якісь зміни, але не розуміла чи вони добрі, чи погані. Ця операція змінила багато чого. Кирилу я нічого не хочу розповідати. Він і так сильно тривожиться за мене. Інколи я думала: "Через що саме Кирило мене любить? І що його тримає біля мене? Скільки років? Я ж зараз не спроможна на те, що може зробити повноцінно спроможна людина.". Проте, кожного разу, коли він приносив мені якісь смаколики чи радував мене своїм теплом, я розуміла за що і через що він зі мною.