Глава 7

Ніка

- Слухаю, Алексе, так, так, я тебе добре чую. 

Сьогодні я прокинулася від несподіваного дзвінка Алекса Адамса. Розумію, що йому вже не терпиться, щоб я вже взялася за роботу, а точніше за проєкт, але не потрібно так спішити. Краще підготувати усе.

- Коли ти вже зустрінеться з нашими партнерами по проєкту? – нетерпляче запитував Алекс. Але як і зазвичай від нього не було ні краплі злості чи ненависті, навпаки, він підганяв з усмішкою на устах. Через це мені завжди було приємно з ним працювати. 

- Якраз сьогодні я їду у свій офіс, щоб забрати деякі документи, а потім зі своєю помічницею поїдемо в офіс нашого партнера по проєкту. – усе детально старалася розказати, бо друг, як і я полюбляє таке. 

- Після зустрічі набери мене і бажано в скайпі, хочу подивитися на твої емоції, бо по телефону так не зрозуміти, що до чого і як. 

- Гаразд. 

- Ніко, усе добре? 

- Що? Так, так. – стривожені промовила. 

- Ніко? 

- Я тобі все розповім, але постарайся мене зрозуміти, не осуджувати, гаразд? 

- Ніко, ти ж мене знаєш. – весело заговорив Алекс. 

- От, того так і кажу. – усміхнено промовила. 

- Я весь в увазі. 

- Я вчора сама до нього підійшла. Він запросив мене на танець і я, повагавшись, погодилася. 

- І що тут такого? Молодець. – одразу вирішив Алекс, проте, він ж не знає основного. 

- Він одружений і має дитину. 

- Звідки ти в цьому так впевнена? – це питання вибило мене з колії. 

- Ну, як звідки? Я бачила його в аеропорту з Олею та маленькою дівчинкою, яку він брав на руки. 

- Ти перевірила теперішню інформацію? 

- Що ти маєш на увазі? – не розуміючи Алекса, я запитала в нього. 

- Вибач, зараз мені вже потрібно йти, але знай, що після зустрічі маєш мені подзвонити. 

- А якщо ти будеш зайнятий? 

- Повір, для тебе знайду час завжди. – підбадьоруючи мене, промовив чоловік. 

- Дякую, Алексе. 

- Бувай. 

І він вибив дзвінок. А я довго не думаючи, поспішила в душ. Нова квартира мені дуже імпонувала. Сучасний інтер'єр, мінімалізм, вікна до підлоги та неймовірний вид на міське озеро. 

Сідаючи в машину, я подзвонила до Єви, щоб вона вже підготувала деякі документи та звіти по роботі. Їдучи, увімкнула собі музику та трішки підспівувати на приспівах. І тут мені згадався один момент, коли я їхала з бабусею та Олафом в село. Це був настільки класний час повалений в дорозі, що я б залюбки повторила. Зараз з бабцею Марією спілкуюся тільки по відеодзвінках, але цього недостатньо. Думаю, що зовсім скоро поїду до неї в гості, тим паче, що вона має для мене там сюрприз, але який не розповідає. Інтриганка – так смішно називаю бабусю, вона ніколи не ображалась, навпаки це заохочувало її робити сюрпризи та несподівані подарунки близьким і рідним. 

Під'їхавши під будівлю, я припарковался своє авто на вільному місці та направилась всередину. В офісі я зробила кардинальні зміни, як в інтер'єрі так й у персоналі. Усі працівники, окрім странької тітоньки Валентини, яка працює однією з прибиральниць уже понад тридцять років у цій будівлі та молодого сторожа Аркадія, якого сказав мій батько не звільняти, бо він дуже хороший у своїй роботі. 

- Ніко Євгенівно, усі документи я підготувала. Пройдемо у ваш кабінет? – з порогу одразу з'явилася Єва. 

Дівчина була невисокого росту, трішки нища за мене, худенька. На обличчі в неї було миле ластовиння, яке придавали їй дитячих рис. Інколи вона мені здавалася аж за дуже тендітною. Проте, з роботою вона справлялася на відмінно. Навчаючись на третьому курсі, вона захотіла у нашій компанії пройти практику, але після того як я запропонувала їй довгострокову роботу, дівчина перевелася на заочне та почала тут працювати. 

- Так, пройдемо. – з усмішкою на устах, промовила та направилась тепер уже у свій кабінет. 

- Ніко Євгенівно, можна у вас дещо запитати? – звернулася до мене пані Валентина. 

- Звісно. 

- У мене в сина має бути весілля цього тижня. 

- Якщо ви хочете запитати, чи зможу відпустити вас, то це навіть не обговорюється. Звісно ж ви можете й цілий тиждень не з'являтися, думаю, що інші працівники справляться. – перебила я жінку. 

- Дякую вам звісно, але я ще не про це хотіла запитати. – пані Валентина зразу усміхалася мені, але за цією усмішкою приховувала тривога. 

- А що тоді? – якось уже стурбовано запитала. 

- Я б дуже була рада, якщо ви прийде те на це весілля. 

Цією заявою я була здивована. Просто якось… я навіть підібрати слів не можу зараз.