Глава 6

Арсен

- Ти вже обрав у чому будеш йти на свято до свого брата? – запитала мене мати. Вона вчора мені цілий день мозок ложечкою виїдала через те, що я ніяк не йшов з нею по магазинах. А скажіть, навіщо? Для чого мені купляти новий костюм, якщо в мене їх є дуже і дуже багато в гардеробі. 

- Так. – ствердно сказав і вирішив піднятися до себе у спальню, щоб не слухати її. Останнім часом мене все дратувало. Від коли Ніку я побачив, то таке враження склалося, що вона знову перевернула мій світ на сто вісімдесят градусів. 

Перший раз, коли помітив її, тоді одразу відчув тепло в районі серця. Її довге волосся, красива осанка, стрункі ноги, ніжне дитяче обличчя, проте розумом вона була значно старшою. Її красива вимова та такий ніжний та мелодійний голос зводив з розуму. Інколи, коли я її слухав, то бачив перед собою майбутнє. МАЙБУТНЄ З НЕЮ. Ось так сидимо разом десь на лавочці, я загорнув її в плед та у свої обійми. Повільно вдихаю її аромат, який мене повертає в минуле, у ті часи, коли мені було так добре та спокійно. Дідусь – він єдиний хто мене розумів по-справжньому. Батько часто забороняв з ним, своїм батьком, мені спілкуватися, адже він нічого толкового або ж путнього мені не зможе порадити. Проте, я ніколи не зважав на думку батька, я і зараз, нічого не змінилося за роки, і далі слухав його поради та листувався з ним, коли душа моя цього бажала. 

- Синку, куди ти пішов, я ще не договорила. – погрозливо мовила мати. 

- А, що ти хочеш від мене почути? – злісно відповів та побачив на обличчі матері дивні риси, яких я ніколи не помічав. 

Вона не може вже більше. Не може терпіти. Усе життя вона завжди йшла за батьком. Так згубила свою кар'єру, бо того хотів він, так забула всіх друзів, так не змогла зрозуміти сина. Вона стало не живою за ці всі роки. Я прекрасно розумів, що вона свідомо вийшла заміж за батька, адже їхньому коханню, як розказувала моя тітка, – тільки можна було позаздрити, проте моя мама не жиліна людина. Їй потрібно відпочити. 

- Добре. – таки зітхнув та здався. Тоді на обличчі матері заграла життєрадісна усмішка, яка придавала її ніжних рис. 

- Ходи, я тобі тут привезла один костюм. Просто приміряєш і не роби такий вираз обличчя, ніби йдеш на каторгу. Я чомусь не бачу усмішки на твоєму обличчі.

- Так краще? – запитав, коли натягнув усмішку на свої уста.

- Набагато. Знаєш, а тобі йде усмішка. Частіше усміхайся.

- Гм. – грізно промовив собі та пішов у слід за мамою. 

Зроблю їй приємне. Мені не важко, а вона відволічеться від різних своїх думок.

Вечером, коли час було їхати мені вже на свято до Лади та Святослава, до мене подзвонив мій помічник. Він був дуже стурбованим чимось і ніяк мені не зміг пояснити все по телефоні, тому довелося ще їхати на роботу.

- Мамо, ти їдь разом з батьком, а я приїду трішки пізніше.

- Щось трапилося? – вона стурбовано поглянула мені в очі та взяла свою сумку зі столу.

- Це по роботі, усе добре. – я потер свої очі однією рукою та, зітхнувши, сказав.

- Добре, добре, ти їдь, а я подзвоню батькові, що забере він мене саму.

Коли я покидав будинок, тоді відчув дивній страх. Проте, я одразу відігнав від себе погані думки та сів у машину.

- Захаре, я тебе дуже уважно слухаю, але якщо це не буде важливо, то ти дуже пошкодуєш, що викликав мене на роботу саме зараз. – грізно промовив, коли зайшов в офіс.

- Запевняю вас, що це не дрібниці. – почав говорити Захар.

Він чуйний та молодий хлопчина. У нього багато амбіцій і цим він підкупив мене. Пригадую, що у його роки я теж таким був. Прагнув до чогось нового, до незвіданих вершин.

- Тоді я слухаю. Що трапилося?

- Учора я запідозрив якісь махінації в системі. Тобто різні збої, які тривали по хвилині. Але таке часто трапляється в будь-якій системі. Проте, сьогодні такі збої пішли і в нашому додатку. Мені здається, хоча я невпевнений… – почав бурмочати собі щось під ніс.

- Захаре! – цим я вивів його незрозумілого стану і він продовжив:

- Мені здається, що хочу викрасти дані додатку, тобто код, з чого він саме був зроблений. 

Після такої заяви мої передчуття були зрозумілі мені. Невже комусь насправді потрібні ці дані? Чи це просто для замулення ока було зроблено?

- Захист поширено? Тобто ти сказав фахівцям з організації захисту інформації?

- Так, так. Я думаю, що більше нічого не зашкоджує. Проте, я подумав, що ви маєте про це знати. А по телефоні не хотілося вам казати.

- Молодець, Захаре. Я справді не помилився, коли тебе взяв на роботу. 

- Дякую.

- Якщо, щось, то дзвони мені та повідомляй про все, що зараз відбувається, а мені потрібно їхати на святкування.

- О, так, звісно. Гарно провести вам час.

- Дякую.

Захар – хороший хлопець, проте дуже любить побазікати.Але це не мішає його професійним навичкам у процесі роботи.

Під’їхав я до одного з найкращих ресторанів міста, це ресторан "Lady dream". Припаркував машину, де було вільне місце та направився всередину. Простягнув запрошувальне, яке передав мені Святослав та зайшов у неймовірну залу. Красивий інтер’єр, високі стелі та вікна до підлоги. У власниці насправді неймовірний смак. Не дурно багато хто й дотепер завідує містеру Мітчелл, який таки добився своєї дружини навіть за багато років.