Глава 3

Арсен

Сьогодні прокинувся я в третій годині ранку. Чомусь на душі було дуже тривожно. Таке враження склалося, що щось передбачалося на сьогодні. А чи добре чи погане – не знаю. Таки вирішивши, що більше не буду спати, пішов на кухню, щоб заварити собі кави. Вийшовши на балкон, вдихнув тепле повітря сьогоднішнього ранку та повернувся назад до квартири. Ходячи туди-сюди, не міг знайти собі місця. І на роботу замість восьмої, уже як годину сидів в кабінеті, чим дуже налякав свого помічника та секретарку. Я не міг зрозуміти, що відбувається, але це мене вже починало тривожити. 

Коли почув дзвінок телефона, то одразу підняв. Ім'я, яке я побачив на екрані свого смартфона, то одразу хотів заблокувати та не відповідати, проте совість ніяк не дозволяла це зробити. 

"От, чому коли не треба, вона тоді з'являється?" 

Це я і про совість кажу і про Олю. 

Після від'їзду Ніки, я собі місця не міг ніяк знайти, а батько скориставшись цим моментом, одразу заявив про мої заручини з дочкою мера. Сказати, що я був здивований, це нічого не сказати. Я так лютував, але це не дало жодного результату. Церемонія місяць ми одружилися. Неймовірно просто, скажіть? За цей один клятий місяць батько ледь не відібрав у мене все. Увесь бізнес. Проте, без Ніки у мене нічого по суті і не залишилося. Душею, я був уже не тут, а розумом тільки сприймав реальність. Ніка була показала мені інший світ, який я не хотів помічати. Вона мене оживила, вдихнула життя і з собою його і забрала. 

Одруження на Олі мені нічого не дало. Як виявилося вона мене вже теж не кохає і нам цей шлюб до одного місця. Вигоду отримали тільки наші тати. Прожили ми у ролі сім'ї цілих три місяці, а потім розійшлися, сказавши всім, що не зійшлися характерами. Проте, це так банально звучить, що аж самому гидко стає. 

Опісля вона знайшла собі якогось залицяльника, від нього завагітніла, а він втік і забув про неї. Хоча мені чомусь здається, що його зловили, адже він авторитетом ще тим у бандитів був. І вийшло так, що через дев'ять місяців я став хресним для маленької дівчинки на ім'я Марія, але я завжди її називаю Марійкою. Таке білосніжне дитятко, яке часто дарує всім навкруги свою усмішку та забарвлює собою увесь подальший день. 

- Слухаю. – піднявши слухавку, почав розмову. 

- Арсене, любий, чи не міг ти нас зараз забрати з аеропорту? Ми з Машою прилетіли з-за кордону. – солодким голосом продовжила розмову Оля. 

- Уже? 

- Якщо ти звісно не занятий? 

- А більше нема кому? 

- Ну, ти ж знаєш, що ми з батьком не розмовляємо і він мені гроші не дає, а самі не дозволяє бачитися зі мною, навіть потайки. Так, що - ні, нікому. 

- Вибач, забув. 

- Нічого, я вже звикла, що мене ніхто не чекає та не хоче бачити. – по голосі було сути, що вона ледь стримувала сльози. 

- Гаразд, зараз приїду. – твердо промовив та повісив слухавку. 

От, як чув, що щось має трапитися. Не те, щоб я був не дуже радий бачити Олю, але повірте, це далеко від радощів. Після того, що вона витворяти при Ніці, мені стало, щоб більше нічого такого з нею не мати. Тільки похресниця, і минулий шлюб. Не дуже вдалося мені, але це краще, може хоч так до карми плюсики назбираю. 

Закривши ноутбук та поскладавши всі папери в папку, я швидким темпом вийшов з кабінету та направився на вихід. 

Коли приїхав до аеропорту, то припарковані машину так, щоб далеко не йти. Зайшовши у будівлю почав оглядати, щоб знайти Олю, але мої очі знайшли щось набагато бажанніше. Неподалік від мене стояла неймовірно приваблива дівчина Ніка. Моє серце забилося так в грудях, що здавалося зараз вистрибне. У голові почало все пульсувати. Бажання підбігти до неї та обійняти найбажанішу жінку, просто зривали дах. Мій порив спинила маленька дівчинка, яку я відразу не помітив. Коли та простягнули ручки вгору, Ніка взяла маленьку на ручки та ніжно поцілувала її у скроні, а потім й у щічку та в носик. І тут мені трішки погано стало. Вона стала матір'ю? Звісно ж. Не вона чекатиме мене п'ять років. Напевно таки одружилася з Кирилом, а може якогось американця собі знайшла? Ну і чому я це мав бачити? Чому вона саме сьогодні прилетіла? Свою кохану, мрію побачити, і те з дитиною, не мою жінку, а чиюсь. Одна лиш думка, що я не її перший мене вбиває та розриває зсередини. Але де її чоловік? Чому не з нею? Та я б на його місці не хотів навіть на секунду з нею розстатися. Що ж я говорю? Я був на його місці і причин лиш одні страждання і муки їй. Значить не доля. Скоро тридцять стукне, а я все ж таки залишився холостяком та однолюбом.

Ніка

Оглядаючись по сторонам, щоб знайти вихід, бо ща п'ять років при забула вже де, що знаходиться, я побачила до болю знайомий силует чоловіка. Та знайомі голоса. Там, неподалік від мене стояв Арсен. До нього біля дівчинка, а заді з валізою йшла Оля. Від побаченого картини у мене вкотре вкололо серце, а по що ці збіглася одинична сльоза. 

"Можливо воно й на краще!" – з гіркотою подумки промовила. 

"Напевно так." – сама ж собі й відповіла. 

- Ні, ти цього? – нарешті вперше за скільки часу Аріє першою заговорилана українській. 

- Нічого, усе добре.