Глава 2

Ніка

   Я не думала, що буду сидіти цілу годину за ноутбуком та ще обдумувати: "чи купляти білет собі чи таки – ні". Мене просто розривало з середини на шматочки. Душа палала, мозок кипів, а очі вже сльозилися. 

- Ні, скільки ти так сидиш вже? – запитує мене Клер. 

- Уже близько години. 

- Замовляй і май чистий спокій. – підганяла вже подруга. 

- Я… я… 

- Ніко, будь спокійна. Усе буде добре. – під'їхавши на інвалідному візку до мене впритул, вона легко провела рукою по плечі. 

- Я переживаю за те, що зламаюся. – пригнічено промовляла.

- У тебе все вийде. Ти скільки років працюєш в бізнесі, і все успішно. Ти тямуща людина, розумієш? 

- Я говорила з батьком про те, що хочуть відкрити новий філіал і я маю там працювати, тобто управляти ним. Розповіла про свої майбутні перспективи, які чекають і в Україні, і за кордоном. Проте, мій батько хоче передати мені вже всю компанію в управління, адже я і так маю найбільший пакет акцій. 

- І в чому проблема? – у мене склалося враження, що Клер мене не чула або ж це її нова вихідка, щоб я сама придумала вихід з цієї ситуації. 

- У тому, що я не можу і там, і там. 

- Це ти так думаєш. – вона від'їхала від мене та направилась на кухню, знову залишивши мене сам на сам із собою. Але саме тоді вона підкинула мені одну цікаву ідейку.

- Хоцу до Ніки. – почула я голос Арії, яку привіз Кирило з садочку. 

   Я швидко закрила ноутбук та вийшла зі своєї кімнати. Коли опинилася в коридорі, тоді побачила маленьку дівчинку, яка почала тупцяти ножками, показуючи своє невдоволення. 

- Аріє! – окликнула дівчинку. 

   Вона вмить повернула голову в мій бік та побігла до мене. Дівчинка обійняла мене за бедра та підняла свою голівку, усміхаючись на всі зубки. 

-Я хоцу на гойдалки! Ти ж мене поведеш? 

   І знову ці щенячі оченятка. І як їм відмовити? Я не знаю чому, але Арія обожнювала ходити на гойдалки тільки зі мною. Можливо через те, що я її водила на багато різні атракціони, а не тільки на гойдалки. 

- А хто себе буде гарно вести? – усміхаючись, мовила до похресниці. 

- Я, я, я, я! – зарепетувало ангелятко. 

- Тоді переодягаймося і нумо на двір. 

- Я переодягну Арію, а ти сама одягни щось інше. – мовила до мене Клер. 

- А чому тобі не подобається мій одяг? – усміхнено запитала подругу.

- Ну, по-перше, тим, що він домашній, а, по-друге, уже так добренько протертий. – вона мило усміхнулася та звернулася до доньки: – Гайда переодягатися? 

   У відповідь дівчинка лиш помахала голівкою у знак згоди та побігла у свою кімнатку. 

   А я вже й забула з цими білетами, що цілий день ходжу в простому одязі. Ні, я не маю нічого проти, просто я так навіть в магазин йшла. Надіюся не дуже на мене люди звертали увагу. Такс, потрібно в щось переодягнутися. Щось дуже зручне і красиве. Часто можна запримітити там красивих хлопців, які спішать в спортивний зал. Як же іноді класно, що будують дитячі майданчики поруч з таким будівлями. 

   Коли вийшли на вулицю, одразу дмухнув ніжний вітерець. Він взяв мої пасма волосся і почав з ними гратися. Від побаченого маленька Арія лиш ніжним голосочком засміялася та схопила мене за руку. 

- Ідемо швидше. – вона підганяла мене вперед. Проте, я навіть гадки не мала що таке повинно було трапитися сьогодні, щоб Арія мене аж так підганяла. Напевно таки заговорив до неї той хлопчик, який її подобається уже цілий місяць. 

    *****

Поки Ніка забавляє маленьку Арію на гойдалках та ще різних атракціонах, у цьому ж парку гуляв до болі знайомий для неї чоловік. Арсен приїхав сюди ще минулого тижня. Його знову ж таки запросили на лекцію в університет, де навчалася дівчина. Кожного разу, коли Арсен повертався додому, Свят задавав одне й теж запитання. 

- Ти нікого із знайомих там не бачив? 

- А мав когось побачити? 

- Що, навіть у районі чи кварталі? 

- Ні. – чоловік важко зітхав.

Звісно ж Арсен розумів, до чого ці питання Святослава, проте не хотів, а точніше боявся відчути щось. Він вважав себе боягузом. Скільки часу пройшло, але він так і не зміг забути Ніку. Арсен боявся викинути її з голови. 

І навіть зараз, йдучи вулицею попри гойдалки та різні атракціони, він захопливо згадував деякі моменти, коли вони були разом. Він почув, що хтось вчепився за його ногу. Опустивши голову, він побачив маленьку дівчинку, яка йому усміхалася на всі свої зубки. 

- А я вас знаю. – цими словами дівчинка вибила мене з колії, проте я подумав, що десь можливо в журналах бачила. - Татко розповідав. Ми се зустрінемося. 

-Аріє! – почув я до болі знайомий голос та повернувся в бік звуку. Чомусь серце швидше забилося. Я хотів чи навіть сподівався її тут побачити, проте жінка стояла до мене спиною. Зачіска зовсім не схожа на її, тай і стиль одягу. Точно треба вже забиратися з цієї країни. Мені вже в кожній жінці вона ввижається Ніка, і голос її причувається.