Глава 1

Ніка

   Мені сниться щось неземне та незвичайне. Я лечу поміж хмар. Весела, щаслива та із своїм коханим чоловіком. На жаль, я не бачила його обличчя, але знала, що це він - той самий. Чоловік ніжно тримав мене за руку та притягув ближче до себе. Я відчула себе в безпеці. 

- Мамо! - почула я чиїсь крики крізь сон. Мені здавалося, що це не тут і мені просто причувається, але ж ні. - Мамо! - крик вирвав мене із сну. 

   До кімнати заглянула маленька дівчинка з красивими чорними очима, білосніжною шкірою та темно-каштановим волоссям. Вона зайшла усміхнена і помаленьку підійшла до ліжка. Її ручки легенько доторкнулася до ковдри та трішки зім'яла. У цей час в кімнату забіг Кирило та стривожено подивився на мене. 

- Розбудила? - таки запитав мене. 

- Нічого, я вже думала прокидатися. - вирішила не злитися на цього маленького ангелочка. 

- Ходімо Аріє не будемо заважати тітці Ніці прокидатися. - звернувся до дочки Кирило. 

- А ти матусю не бачила? - своїми величезними очима дивилося маленьке дівчатко. 

- Ні, сонечко, але думаю, що вона зараз на терасі. - логічно поміркувавши, відповіла. 

- Ідемо до матусі. - ствердно сказала Арія та попрямувала на вихід, не дочекавшись батька. 

   Ця дівчинка - непосидюча бджілка, лиш би кудись піти, лиш би щось взнати. Я пишаюся тим, що Кирило став таким гарним батьком для своєї донечки. Він справді заслужив на це щастя. А я так свого ще і не знайшла. Можливо, час ще не прийшов? 

   Уже я прокинулася, тому вирішила прийняти прохолодний душ, щоб освіжитися та піти на кухню, щоб приготувати щось смачненьке. Причепурившись та одягнувшись в домашній одяг, я пройшла на кухню. На дворі, багала коло матері маленька Арія, а Кирило разом з Клер сміялися в повний голос та трималися за руку. Зараз вони були такі милі. Я завжди дивувалася настільки дружила Кирила стійка жінка. Мені подобається її стриманий темперамент англійки та характер воїна.

   Одразу, коли ми з Кирилом сюди приїхали часто гуляли та перебували на різних заняттях. Навчання нам вдавалося легко, адже більшість інформації знали. Часто прогулювалися місцевість, де проживали та розмовляли на різні теми. З Кирилом вирішили залишитися тільки друзями і він почав ставитися до мене, як до молодшої сестри. Знайомство Клер та Кирила було дуже захоплююче. Вона йому сподобалася ледь не з першого погляду. Він одразу захотів з неї зустрічатися та я казала, що вона має не палкий темперамент і її потрібно буде завойовувати.

- У мене з цим туго. Я вже пробував одну завоювати, а її серце виявилося зайнятим.

- Ну, Кирило, я ж не винна. 

- Знаю.

- Хочеш я тобі допоможу?

   Я знала, що все в них вийде, адже помічала зацікавлені погляди Клер на друга. Інколи чула їхні розмови. Вони завжди мали про, що розмовляти і їм разом дуже добре було. Одного дощового дня Кирило допоміг дівчині забрати пакунки та відвести дітям, які не мають сім’ї. Відтоді вони нерозлучні. Завжди разом всюди. Я дуже рада, що він знайшов своє кохання. Через три місяці Кирило зробив пропозицію Клер, нащо дівчина сказала своє: "так". Потім наша молода пара дізналася про поповнення і вже я, Кирило, Клер та її батьки радісно чекали цієї події, коли на світ з'явиться маленьке чудо, яке назвуть Арія. Дівчинка дуже буде схожа на своїх батьків. Вони будуть старатися з усіх сил та зможуть її виховувати якнайкраще. На сьогоднішній день Арії чотири рочки і вона наймиліша дитинка, яку я знаю. 

   Рік тому Клер вирішила поїхати до своїх подруг, щоб трішки розвіятися, а я не хотіла їхати і сказала, що з радістю посиджу зі своєю похресницею. Кирило був не роботі, коли приїхав додому, одразу пішов в кабінет, щоб поговорити зі своїми батьками про новий проєкт та просто порозмовляти. Коли друг вийшов, то поставив мені питання.

- А, Клер взяла машину і поїхала з подругами?

- Так, щось трапилося? – на його обличчі було видно тривогу.

- Просто ми казали, що потрібно цю машину в ремонт завести.

- Але ж там нічого серйозного немає, тому казали майстри, що можна ще на ній спокійно їздити.

- Казали, але тільки не в дощову погоду.

- Дощ? 

   Я поглянула у вікно і злякалася дуже сильно. Сьогодні світило яскраве сонце. Чому ж зараз похмуро і падає дощ?

- Я поїду за нею.

- Звісно. Ти вже дзвониш?

- Так, але вона не бере слухавку.

   Ось тут мені стало дуже страшно. Я злякалася за Клер так, як ніколи більше ні за кого не переживала, хоча тільки за Арію.

- Вона з подругами та не чує. Ти їдь, вони в тому самому кафе.

- Добре, дзвони.

- Ти також.

   Цілу годину я сиділа на дивані та дзвонила до всіх. До Клер просто не додзвонилася, а в Кирила сів телефон або ж він його вимкнув. Я ледве сама не сіла в автівки та не поїхала за ними. Заспокоювала себе думками, що вони могли заїхати в магазин і пропасти на декілька годин, вони завжди так робили. Я така людина, що в магазинах тільки за потрібним йду і швиденько, ненавиджу довго ходити та витрачати час на таке. Уклавши спатки Арію, я стала поруч з вікном і дивилася на дорогу, усе чекаючи на них. Коли помітила машину Кирила, одразу зраділа, проте це тривало недовго. Друг вийшов з машини білий як смерть і самий. Ні! Ні! Ні! Нічого не трапилося! Скажіть, що все добре, будь ласка!