У що-що, а в політику й ефектні пози Золота принцеса вміє. Імператриця вона була б як мінімум красива й освічена. От тільки принц-вампір з їхньої справжньої пари - явно не дуже підходить на це місце. Любов зла. Невже вона не бачить, що він хамло і просто некрасивий? Я не расистка, мені байдуже - вампір на троні чи якийсь інший хижак. Але який імператор з того, хто спочатку думає про поїсти, а не про пророцтво і країну. Та навіть не проте, а хоча б як обійняти наречену, що так за ним побивалася й допомогла визволитись, ризикуючи собою?
Мабуть, на тих копальнях зовсім втратив і манери, і державне мислення.
Але що там він сказав про когось, хто нікому не треба?
- Чуєш, Темний? - розв'язно продовжив принц-вампір, навіть не кивнувши на знак привітання. - А дай мені цю непотрібну агентку. Користуйся моментом. Так би вона нічого не коштувала, а зараз я тебе за цю страву на вечерю не вбиватиму, просто заберу мечем всю магію і відправлю на каменоломні, як ти мене. Ну або швидка безболісна смерть - на вибір. Це щедра пропозиція, сам знаєш.
Імператор слухав його, ввічливо нахиливши голову набік, і нічого не відповідав.
Вампір сприйняв це як знак згоди.
Мабуть, і справді голодний. Тому не бачить, що ніхто з ним і не думав згоджуватися. Ну може крім принцеси, що зараз була занадто рада йому, щоб думати про погане.
Лахудра стояла ні в сих ні в тих. І її можна зрозуміти.
Якщо Володар накаже - вона повинна піти на вечерю до вампіра. І це для неї, мабуть, буде остання крапля, щоб зрозуміти, якого негідника вона покохала.
Та Змій дуже недипломатично став перед дівчиною.
- Пошукай на вечерю щось інше, п’явка. Кажуть, тут у підвалах повно жирних пацюків.
Вампір, мабуть, не вивчив уроків від Змія, навіть двічі перетворившись на попіл. Він точно не знав, що однакові дії призводять до однакових наслідків. І зробив крок до лицаря.
Але тут вчувся голос Золотої.
- Милий, у мене є дещо краще для тебе. Це кров незайманок, зібрана в єдину на рік ніч, коли Місяць витягує росу з квіток папороті. Я берегла її на наше весілля. Але зараз я така щаслива, що більш щасливою, мабуть, уже ніколи не зможу бути.
І в її руках з’явився великий бокал з прозорою рідиною, яка моментально почервоніла.
По тому, як Темний скривився, я здогадалася, що цей фокус Золота практикує досить часто.
Вампір відвів руку вбік, не зводячи очей зі Змія. Ага все ж згадав, у чому смерть Кощієва. Тобто вампірова.
Хоча може зараз нап’ється крові, відновить сили, зробить собі захист і від вогню. Золота вклала в руку нареченого бокал. Вампір підніс руку з келихом червоної рідини до рота, і рідина миттєво зникла.
Вампірячий принц вдоволено облизнув губи тонким синім язиком.
- Дуже непогано, моя мила! Дуже непогано. Не так смачно, як кров цієї дівчини, що відродила мене до життя. Але теж божисто.
Золота вдячно посміхнулася.
- У цього замка нарешті з’явиться хазяйка, що знається на напоях! - проворкував принц з несподівано ніжною інтимністю.
І вони з Золотою закохано подивилися в очі одне одному.
- Але розумієш, це дуже мало після довгого голоду. - розвів він руками. - Мені треба відновити сили.
Вампір через плече подивився на Темного, що с добродушною цікавістю спостерігав за цією сценою.
- Ну то як, Темний, віддаєш мені свою осоружну Жабу на вечерю? Чи дозволиш цьому блазневі за тебе вирішувати? - і принц презирливо тицьнув пальцем з довгим гострим кігтем у Змія.
Темний нахилив голову на інше плече, розглядаючи вампіра, наче птах. Він явно забавлявся, а принца це явно починало бісити.
- Що, теж залізодефіцит? - несподівано добродушно запитав імператор у свого майбутнього ката. - Такий світ недосконалий. Всього не вистачає - і магії обмаль. і заліза. Тому, мабуть, тут вампіри й розплодилися, що ніяк інакше заліза не роздобудеш. - імператор повторив жест принца, тицьнувши у нього довгим пальцем. - Признавайся, то ви драконів винищили тут, бо у них в крові того заліза багато було?
- Га? - якось зовсім неаристократично перепитав принц-вампір.
Видимо від голоду уже й слух втрачає.
- Драконів, кажу, ви винищили? - голосно, як глухому, повторив Темний.
- Ніхто їх не винищував, хоч і треба було б. Вони самі звідси пішли. Для них тут нічого цікавого давно не залишилося. Вони собі інший світ знайшли. Зі справжніми скарбами, дівицями, які їм можуть народжувати дітей. А тут їм нудно було. Що їм, красивим - знялися й полетіли. Вони ж можуть переміщуватись між світами, коли треба. То ж дракони - тонна сирої магії з крилами.
Тут уже Імператор потер руки.
- Так це правда - про переміщення?
- Правда. - роздратовано відповів принц, явно невдоволений тим, що в його словах сумніваються.
- Як мило. - протяг Темний. - Он значить що не так з цим мечем. Чому він не вписується в систему.
- В яку ще систему? В тебе він чудово впишеться, Темний, якщо ти ще трохи мене роздратуєш. Дивись на мене. Я твій вирок. Он мій меч, він твою голову з плеч, як той казав.
- З плечей. - педантично поправила принца освічена Лахудра.
- Вечері слова не давали. - перебив її принц-хамло. - Так що, Темний, міняєш цю непотрібну дівку на безболісну смерть?
- Мабуть, ні.- задумливо протягнув Темний. - А ти міняєш меч на трон і моє зникнення з цього осоружного світу назавжди?
Лахудра вражено подивилася на Володаря.
Та й ми всі явно не чекали, що він почне торгуватися за своє життя. Якось воно було не дуже велично, не підступно і не саркастично. Не в його стилі - зовсім.
Принц засміявся знайомим противним сміхом.
- Гадаю, відповідь негативна. - безтурботно сказав темний. - Ну що, Лахудра, хочеш на вечерю до вампіра?
Лахудра подивилася на нього так, як він роздивлявся вампіра - спочатку схиливши голову на одну сторону, потім на іншу.