Змова і небезпека

У двері власної кімнатки я не пропустила високу гостю, а неввічливо заглянула перша.  На всяк випадок. Але там все було в порядку. Ніяких привидів.

Тільки лицар з вовком грають в шашки, сидячі на підвіконні вузького високого вікна. А зі стіни видніється руків’я Меча Справедливості.

Можливо хтось би подумав, що Золоту принцесу здивує ця ситуація - вовк і шахи. Але я продовжувала думати зовсім про інше, що давно вже крутилося на задньому плані свідомості.

- Так що ж спільного у мене й тих одинадцяти? Маг не знає, кристал не скаже. Чи відчув це Фон? І що тепер він відчуває до цих дівчат - може те саме вічне кохання, про яке каже мені через слово? У нас тепер буде гарем? Смішно вийде, якщо його боїться Змій, а отримаю я.

Жах фон Ешенбаха був мені відповіддю. За ним прийшли від нього панічні й розпачливі думки.

- Життя моє! Я безмірно тебе кохаю і ще не раз це доведу. Але кохати дванадцять Ружен?! Ні, краще смерть без переродження.

Мені чомусь стало дуже легко дихати.

- Гм. Ну як скажеш. - відповіла подумки. - Тільки я не знаю, як тебе вбити так, щоб ти не відродився. Але спробуй, ні в чому собі не відмовляй. Покохай їх. І я може знайду спосіб тебе навічно упокоїти.

Фон чомусь теж  став дуже задоволений, а коли відчув мій гнів - ще й заклопотаний. 

Бо я чогось образилась на його задоволення, хоч сама не могла точно сказати, за що. Але на всяк випадок ввімкнула ігнор цієї тварюки, від якої за кілометр несе псиною, але вона має нахабство…

Проте було не до того, щоб вдаватися до скандалів. Але я все йому ще пригадаю!

- Змію. - сказала я, привітавшись схилянням голови. -  Треба доставити меч у покої Золотої принцеси. У нас із нею з’явилася думка, що принц і вправду перебуває тут інкогніто. І якщо в одному місці буде і його справжня пара, і меч з пророцтва, так  необхідний принцові для перемоги, то він скоріше з’явиться. Тобто з’явиться цілком, а не тільки  своїм сміхом покаже власну присутність.  

Змій з жалем відклав партію в шашки. Але відмовити дамам в їх невинному, хоч і невчасному проханні,  не міг.

Ми перенесли меч до покоїв Золотої  з усіма можливими пересторогами. 

Поте вони були зайві. Якщо ми б вели галереєю слона на задніх лапах, і то ніхто б його не помітив серед безладу, що супроводжував від'їзд майже сотні розлючених дівиць.

- Ну що, як твої  дослідження, Фон? - спитала я подумки по дорозі. -  Зрозумів, чому кристал вказав…

- Тихше думай, Ружено. Мене цей сміх, який ми весь час забували, а тепер раптом перестали, трохи напружує. Бо його я пам’ятаю. А щось важливе, з ним пов'язане - не можу згадати. І звісно я виконав твоє завдання, любове моя. Але не дуже зрозумів результат.  

- Та кажи вже. Я зрозуміла, що то було складно. І тільки ти міг впоратися. І  ти найкращий розвідник Всесвіту та його околиць.

- Сердишся, Ружено. І з цього приводу мене огортає сум. -  меланхолійно відповів Фон. - Я може й знаю тепер, чому вказано на них. Вони всі, як і ти, походять з місць, де обробка металів поставлена краще, ніж в середньому по імперії. Ті, що у в’язниці - з куточків, де ще збереглося вміння дварфів обробляти будь-що, в чому є залізо. 

- Ммм. Цікаво, але не зрозуміло.

- Так, моя Ружено. - підтвердив Фон. - Це ніяк не допоможе Темному. Від слова зовсім. Навіть не в тому річ, що залишилося мало магії для перетворення. А в тому, що вони ж принцеси. Одна гномська, а друга - ельфійська. Гномська знає, за який кінець тримати ритуальну кірку, але не більше. А ельфійка взагалі не цікавилася металообробкою. З них можна витягти всі жили, але вони нічого не скажуть, бо нічого не знають. Як і ти, моя нещасна Ружено.

- Ага. Ти це розумієш, а Темний точно не від світу сього.  Впевнений, що знання розподілені рівномірно. Там, звідки він з'явився, мабіть так і є. А тут зовсім навпаки. А він досі не в курсі. Мабуть мало спілкується з народом. І не здивувався, що викладати в Академії будуть жінки.

Чомусь мені одразу полегшало від цієї думки. Темний тут так само чужий, як і я. І це точно має значення.

- Це дуже дивно, милий. Ми ж не в тому світі, де важливо знати, як щось зробити самотужки. Нащо Темному якісь метали і їх обробка? У нього як раз магії вдосталь,  а метали тут для більшості взагалі отрута. Ти ж бачив - у них маже все або з дерева, або з кераміки. Вони через якісь нещасні ложки стражників викликають. Бо то  метал, дорогоцінний, бо для них не шкідливий.

- Бачив. Сам не розумію. А ложечки цінні, хоч ти й не вірила. - і Фон пробряжчав ними, щоб я послухала, як дзвенить звичайний мельхіор. 

- Добре,  що тих дівчат допитує маг, а не якісь кати підвісили на дибу й тягнуть жили. Все ж я злякався за тебе трохи.

- Знаєш, Фон, на дибі про технології явно гірше думається, ніж в бесіді з приємним старенькім магом. Але це означає, що і мене туди поведуть? 

- Може. Вас залишили явно не для танців, це минулий етап. Але вони тобі не зможуть зашкодити,  кохана. Я цього не дозволю. 

- Якщо це не боляче, я б побесідувала. Може самій зголоситися, щоб швидше відчепилися? Все одно я нічого не знаю більшого, ніж у шкільному курсі. Особливої шкоди не нанесу.  І зразу буде видно, що не зумію зробити дублікату Меча Справедливості. Майже такого самого, але без магічної складової.  Бо мені чогось здається, ніби все через цей Меч і через те, що його не можна відібрати й знищити, щоб він не наніс шкоди Темному.

Знову пролунав сміх, причому дуже близько. Всі, крім принцеси, уже й перестали  реагувати на нього, але тепер пам’ятали.

Але бідна Золота не тямилася з тривоги.

- Принцесо, не переймайтеся так. Навіть якщо якісь чари заважають вашому нареченому впасти до ваших ніг, він уже набагато сильніше себе проявляє. - втішала я наречену принца. - І якщо ви живі й здорові, то і він живий і здоровий. У вас же  парний зв’язок…

- Незакріплений, дівчино. - сором’язливо відповіла Золота.- Тобто неповний. Але ви праві. Я відчуваю, що  він тут, з кожною годиною все краще. І ще я помітила, що мій суджений  проявляє себе тільки тоді, коли я, ви, лицар і ваша домашня тварина знаходимося поруч.