Таємниця Золотої Принцеси

- Тьху і тьху на всі ці не смішні загадки. - подумала я, прислухаючись до того, як сміх-плач затихає.

Золота  у відповідь на цей сміх зронила руки вздовж тіла і тихо, безгучно заплакала. Після всіх її показових виступів і істерик, що мали довести її владність і велич, це мало дуже жалісний вигляд.

І от що найдивніше - тепер ми не забували про сміх. І згадали, що давно його чуємо. 

Я наважилася сказати про це Золотій принцесі після того, як Змій відвів Лахудру  до  покоїв агентки. Кімнатку Лахудри нарешті звільнила одна з наречених, що раніше не хотіла пустити туди дівчину.

А я слухала, як Золота схлипує, дивлячись на мене довірливо, як щеня. І каже, що подумала б, ніби божеволіє, якби цей сміх не чули четверо різних істот одночасно.

- Принцесо, пробачте, що питаю про таке несуттєве в момент вашого душевного хвилювання. Але ви знаєте, чий це сміх?

- Так, це сміх мого нареченого. І якщо це все, що залишилося від нього після того, як він нарешті втік з каторги, то я сама його вбила.

- Пробачте, але  ж ви не виходите з замку.  Як ви могли вбити будь-кого на відстані? Це якісь ваші фамільні чари?

- Принцеса похитала головою. Її красиве, але зовсім невиразне обличчя трохи проясніло.

- Ні, я просто перетворила вино у підвалах Темного у воду. І він був зайнятий зворотним  перетворенням. Тож повинен був перебувати не у себе, а  у винних підвалах -  щоб не переплутати, у яке з вин і якого року перетворити воду в пляшках і бочках. А всі тремтіли в очікуванні наслідків його поганого настрою. Тоді я перевдяглася служницею і підмінила ключі від кайданів принца, які Темний тримає у себе в спальні. Вони єдині, що могли їх відімкнути. Залишила там інші, на які наклала ілюзію. Він досі не знає, що у нього підробка. 

- Ви дуже відважна, принцесао. -  сказала  я, щоб підбадьорити її. Але вона, певно, і сама це знала. 

- А потім я передала справжні ключі довіреному слузі, той ще комусь, кого мені знати не можна. Через місяць слуга доповів, що принцові вдалося втекти. А після того, як він звільнився від кайданів, що блокували його родову магію, для нього уже не було проблемою покинути місце ув'язнення. Бо його родова магія, як і у багатьох з нашої раси, містить в собі вміння розсіювати увагу. І ніхто просто не пам’ятає, що його нема на  місці. А може - й що він там взагалі був.

- Он воно що!

- Звісно, якщо їх прямо спитати, вони щось згадають. Але не зможуть назвати ні точної дати, ні навіть якихось прикмет принца. - закінчила Золота свою розповідь.

- Ви мені просто бальзам на рани пролили, принцесо. - зраділа я.- Тобто принц тут, раз ми чуємо його сміх, але не пам’ятаємо його. І значить моя місія скоро завершиться.

І я показала в розрізі рукава свою троянду.

Золоті очі принцеси на мить стали чорними - так розширилися їх  зіниці. Але вона швидко опанувала себе.

- Але ж він і мені не показався? - знову забідкалася вона. - Може він вважає мене зрадницею?

- Може, принцесо. Може він хоче впевнитися, що ви не зрадниця. І як тільки впевниться, так і покажеться. А те, що меч у мене, він повинен би уже знати. Бо його сміх я чула й у себе в кімнаті. А в ній меч не помітить тільки сліпий.

Уже закінчуючи фразу зрозуміла, що про кімнату я сказала дуже необережно.

Тепер замість очей з обличчя принцеси на мене дивились дві ненависні жарини.

Ну і мода у них тут на полум'яні погляди.

- То він у вассс в кімнаті був, дівввиццце Ружжженно? - проскреготіла Золота.

- Не треба так хвилюватися про мою мораль. У мене в кімнаті постійно знаходиться бойовий вовк і періодично - паладин, що опікується моєю цнотою. Навіть якби вона була потрібна нащось вашому нареченому, принцесо. -  розставила я всі крапки над Ї.

- Якби вона була б йому потрібна, він би її одержав, дівчинко. - презирливо мовила Принцеса, що уже трохи заспокоїлася. - Не в людській силі й не в силі тварини протистояти Принцові. Він сильніший за десяток здорових і вишколених людських воїнів.

- Ну тоді проблема вичерпана. І моя цнота його не привабила. І це не дивно, раз ви тут. - дипломатично полестила я Золотій.

- Але чому він був у тебе в кімнаті, а не у мене? - знов закричала та тупендя.

- Тому що там меч, який йому можу передати лише я і лише добровільно. Але ви ж не знаєте, може він і у вашій був. Просто поводився тихо. І може він і зараз тут. Просто не показує себе.

- Правдааа? - спитала дівчина із золотими очима. Її сльози вмить висохли, вона поправила зачіску, виструнчилася й елегантно поклала руку на талію. Хоч картину пиши - як пісочний годинник намагається втягнути живіт.

На цей раз  сміх почула я одна. Бо він був тільки у мене в голові й сміявся Фон.

- Принцесо,  поки в замку метушня, нам треба якось помістити дві привабливі для Принца предмети в одному приміщенні. Оскільки його хвилюєте одразу і ви,  і меч, то треба або вас доставити до меча, або меч до вас.

Тоді увага принца перестане розсіюватись, і можливо він покажеться вам або хоч мені, щоб я могла віддати йому меча і далі займатися своїми приватними справами.

- Якими ще приватними? -  Принцеса поводила своїм наманікюреним вказівним пальцем у мене перед носом. З вас пророцтво вимагає ще троянд, що зруйнують стіни.

- Само собою. - відповіла я, відстороняючись від гострих нігтів Золотої. - З мене ще військо Сюзерена Півночі. Але спершу треба передати меча до рук того, для кого він створений. І тоді всі піддані відчують, що законний імператор повернувся, кинуться на допомогу і так далі по змісту пророцтва.

- Нннууу. - принцеса зам'ялася. - Меч створений не власне для принца. А для нанесення справедливості. Але ж це і є справедливість - повернути його на трон?

- Мабуть. Хоча я гадала, що він для того, щоб вигнати Темного з трону.

- Хіба це не т саме?

 - Мабуть. - знову сказала я під сміх за спиною, точно знаючи, що там нікого, крім Фона, немає. - Але вирішімо спочатку, як доставити сюди меч. Все ж не хочеться сповіщати весь замок про те, що він тут, поки принц його від мене не одержав.