А кому зараз легко?

Тим часом слуга, що з’явився нізвідки у нас за спинами, забрав бокал і пусту запилену пляшку, які недбало покинув Темний, коли залишив нас самих.

Старий мовчки повів нас до дверей. Ми тихо і швидко вийшли - на той випадок, якщо цей древній і підступний  імператор, який мав вигляд красивого розбещеного юнака, повернеться і продовжить свій допит під виглядом невинної бесіди.

Нас ніхто не зупинив, і ми мовчки спускалися й підіймалися заплутаними галереями старого замку, поки не дійшли до моєї комірчини.

- Змій, ти все чув?

- Звісно. Вас тільки глухий би не почув. Ти ж на нього майже кричала.

- Неправда - я дуже спокійно говорила.

- Правда, Ружено. - сказав привид, виникаючи чомусь зі стіни, хоча вовк тільки що зайшов разом з нами.

Невже зміна форми для нього, як для нас переодягання - такий процес, який краще робити наодинці?

- Ти говорила занадто голосно і без належної поваги. Можливо він і повірив, ніби це тому, що ти дама-лицар і прибула здалеку. Але він не такий простий. Кристал вказав на тебе і ще на одинадцять наречених. І двох з них уже ув’язнено. Тобто ти для нього скоріш за все - потенційна виконавиця пророцтва. Всіх інших наречених, на яких кристал не звернув уваги, зараз виселяють з їх кімнат і відправлятимуть назад. До їх власних наречених.

- Нічосі, яка піде слава про Темного! - не втрималася я від жартика в дусі Фона. -  Дев'яносто наречених за одну ніч. Повага до нього серед підданих після цього має зрости безмірно, як думаєте?

- Я думаю, моя кохана і дотепна любов, що ти не про те думаєш. - не оцінив жарту Фон.- Ти про дещо забула.

- Ага, ти правий. - у мені ворухнулося недобре передчуття. -  І це трохи схоже на щось таке, про що я теж забула. Гм. Змію, ти зрозумів своє завдання?

- Зрозумів. Знайти агента Лахудру й сказати, що Темний доручив тобі провести співбесіду щодо викладання в академії. Одночасно  з нею й Золотою Принцесою. Що я там повинен бути присутнім як майбутній Ректор і ваш з нею паладин.  І що вона має повідомити про це принцесі та бути готовою до співбесіди на … на коли?

- На вчора, Змію, що за дивні питання? Скажеш - на тоді, коли їм зручно, тобто через годину.

- Чому через годину?

-Тому, що виселяють дев’яносто наречених,  яким спочатку зіпсували репутацію, а потім ними  знехтували. Тут хоч би за добу впоратись. І через годину всім буде не до нас, а Темного завалять скаргами й запитами. І ми в тиші й спокої зможемо згадати зниклого Принца.

- Молодець, Ружено!  Дещо засвоїла з моїх настанов. - похвалив мене Змій. - Тільки б мені не стати ще й паладином Золотої принцеси, у мене й від  вас двох з Лахудрою  голова пухне.

І Змій  відбув шукати в тому безладі, який створили відбуваючи додому ображені наречені, свою даму Лахудру. Другу за значенням після мене. 

- А для мене у тебе теж є завдання, чи я можу нарешті насолодитися твоїм товариством, кохана? - спитав Привид. І я відчула з тону запитання, що він уже не сподівається сьогодні на моє товариство.

- Фон! - я зробила спробу передати хоч голосом, як мені жаль. - Коли це все закінчиться, повір - ніхто не зможе тебе позбавити мого товариства. Я ще тобі набридну. 

- Ні, Ружено. Ти мені ніколи не набриднеш. Це у вас, людей, що не знають справжньої парності, таке буває. І то не  в усіх.

- Фон, я розумію, що ти просто не хочеш іти й шпигувати за тими дев’ятьма, що відібрав артефакт під час танців. І дізнаватися, що там з тими двома, кого арештували. 

- Ти права кохана. Нащо вони мені, коли є змога побути тільки з тобою?

- Ну а якщо ми не взнаємо, чому саме їх і мене відібрав той сферичний кристал і припустимося помилки? Я  не згодна, щоб ви зі Змієм через це постраждали, а тим більше - щоб постраждала ще і я через вас.

І фон Ешенбаху довелося  іти й шпигувати. На ходу він бурчав під ніс,  що мене занадто хвилює доля Змія. А Змій зовсім не моя пара і нехай дбає про себе сам. І що життя несправедливе, а я жорстока. Змієві тільки дві дівиці в роботу, а йому одинадцять. Але він  впорається краще за Змія. Тому що він кращий, і я ще побачу…

Що я ще побачу,  уже не розчула. А може Фон перестав про це думати й почав нарешті роздивлятися, що ж в тих наречених зі мною спільного.

А мене вколола думка, що він побачить багато спільного. І здогадається, що в мені немає нічого унікального. Бо може зовсім не я його пара. І може парність буває не з однією дівчиною. А з кількома - з якимось схожими якостями й ознаками. Кого першого стрів, та і пара.

І це ще нічого. А якщо є більш і менш відповідні пари? 

Тоді, якщо Фон зустріне більш підхожу, то я перестану бути його вічним коханням і всім тим, що він через слово мені каже.

 Дуже неприємна думка. 

Від неї мене  відвернув Змій, що  рішуче вступив у кімнату з таким виглядом, наче завойовував її,  швидко зачинив за собою двері й безсило сповз по них вниз.

Він сидів,  втупившись кудись у вікно або в нікуди. Потім витер чоло рукою.

- Фффууух. От що я тобі скажу, Ружено. Не ціную я тебе. Твоє товариство і твою логіку. Виявляється, є жінки, які здатні випити  всю кров і виїсти мозок чайною ложечкою за лічені хвилини. І коли їх двоє одночасно - то це дуже велике випробування.

- Ти знову про гареми, Змію? Тут нема такого звичаю, не бійся.

- Ні, Ружено. Я не  про гареми. Я про тих двох принцес. Готуйся до найстрашнішого. Одна істеричка, друга жаба. Я домовився. Але мені тепер треба відновити сили.  Пробач, я тебе звісно супроводжуватиму. Але на допомогу не розраховуй. І якщо вони тебе з’їдять і доведуть до сказу - я тебе попереджав і відмовляв мати з ними справу.

- Тримайся, Змію. Нам їх істерики до звізди. Нам треба взнати про наслідного принца. І чим істеричніше, тим краще. В спокійному стані вони навряд щось скажуть. Бо одна шпигунка і звикла тримати язика за зубами. А друга може оберігати його таємницю. Тому ми будемо тиснути на емоції. Ти будеш жаліти Лахудру, а я співчуватиму Золотій. Не переплутай.