Імператор цікавиться Академією, лає Золоту Принцесу і одержує подарунок.

- Дикість яка - подумала я.- Все неправильно тут. За що не візьмись.

Вовк ображено загарчав.

- Фон, ти що, образився за своє середньовіччя? Я питаю, бо тут все таке - ніякого хазяйства, все занедбане і скоро розвалиться. Ніхто не працює, нічого не треба охороняти. Але ж звідкись вони беруть їжу. Знизу підіймають? Тут дивись - замок, навкруг нього -  місто, далі ліс, до речі - зелений, а не чорний, як усі рослини в місті. А потім - все, обрив.І ти ж пам’ятаєш - внизу дикі стражі з гострими крилами.

- А ти пам’ятаєш, щоб ми сюди підіймалися сходами Ружо? Не потрібні тут сходи. Тут магія все підіймає.

- А якщо магія зламається, Фон, містяни помруть з голоду?

- Магія не ламається, Ружо. Просто її зараз мало. Її всю забирає собі Темний. Бо він сильніше. А інші беруть в міру сил те, що залишилося.

- І нащо йому стільки - на що він її використовує? На його несмішні жорстокі розваги магія не потрібна. Сам він спить весь час. Замок занедбаний, війн давно нема. Він що, як техніка дуже застарілої конструкції, потребує багато енергії?

- Ніхто не знає, Ружено. І навіть про це не думає. Але якщо він старше нічних хортів, яких посилати новенькими на нього полювати, а вони вже  почали розвалювати від старості, то Темний дуже старий. Старовинний просто. І мабуть, йому потрібно все, до чого зможе дотягтися, щоб продовжувати жити. - тут вовк зупинився і тицьнув носом мені в коліно. - Ми прийшли взагалі-то. Іди пиши заяву на літак і окремо - на те, щоб готували ангар і злітну смугу. Я нагледів літачок. Невеличкий, приватний. На ньому пошту возили. А тепер він не потрібний, все електронкою передають. Може нічого особливо поганого не станеться, як його сюди забрати в обмін на одну теж не потрібну статую. Так, пара-трійка ураганів або  землетрус на шість-сім балів. Можливо. Але не точно.

Ми і справді прийшли.

Передв мною була маленька копія замку Темного, зовсім без написів,  але зі стражами, причому не копіями, як на вході в замок, а в натуральну величину. І в тій самій формі, що й гвардія Темного.

Я сказала їм, що у мене доручення в канцелярію, і мене одразу довірливо пропустили. А якщо я була б шахідка з бомбою, і їх канцелярія б злетіла зараз в повітря, життя в замку й у світі припинилося б. Хто б тоді був винуватий?

Ну ніде порядку нема.

Всередині було, як в кол-центрі або сотах - маленькі комірки, в кожній один замучений канцелярист щось писав або говорив  ніби в нікуди, потім слухав, кривився й знову говорив - дуже чемно.

- Мені треба когось, хто передає доповіді імператору щодо замовлень обладнання. - солідно проказала я. І наче ніхто на звук не повернувся, але  на підлозі висвітилася лінія.

Нічосі. Он на що вони дорогоцінну магію витрачають. Могли б і рукою показати.

Я пішла поряд з лінією, не наважуючись наступити. І тому йшла довго,  а виявилося, що можна було наступити й перенестися миттєво.

Ну що ж, будку знати.

Я сказала маленькому чоловічкові, схожому на вчорашнього герольда, тільки в темному вбранні й без горна, що для нового звіра, точніше птаха Темного Володаря, треба злітну смугу й гніздо. А птаха Темному дарує маркізат Турн унд Таксис. 

Чоловічок кивнув наче зрозумів хоч слово зі сказаного, лінія на підлозі знов засвітилася, типу не заважай працювати, я стала на неї й опинилася одразу перед Фоном.

Тільки він і хвостом не встиг махнути, як  мене щось невидиме, але явно магічне і сердите, потягло і перенесло назад.

- Від Темного Володаря запит. - скоромовкою сказав той самий канцелярист. - Якої статі птах? Чи поставляється разом з їжею і коли очікується кладка.

- Це не один, а три запити.- капризно сказала я. - Розвели тут безлад. До трьох рахувати не вміють, а туди ж. 

Ну а що, маркіза я чи хто? Канцелярист незворушно дивився на мене й очікував відповіді. Ну нехай подивиться. Я не знаю, що це йому говорить про мене. Можливо те, що я бунтарка, і мені подобається боротися за різні речі.  А можливо -  що я тупа маркізка і не можу відповісти на нескладне питання. - Статі чоловічої, кладка не очікується, літай скільки завгодно в межах виділеного керосину. - сказала я мстиво, коли мені набридло мовчати. - Запас керосину лімітований. Треба буде замовляти в міру використання. 

Канцелярист відвернувся і став повторювати мою відповідь, а  мене магічно повернули до входу.

- Пішли звідси, Фон, поки нас не повернули й не замовили пару літачккові. І уже я знаю, що з мене тепер вимагатиме Темний шантажист. 

Фон весело зарисачив переді мною, видно зовсім знудився, поки чекав. Він на ходу повернув голову, немов запрошував і мене побігти слідом.

- Пішли не так швидко, милий. - попросила його. -   Я хочу на нормальних містян подивитися, які не їдять цілими днями на бенкетах, не в’яжуть снопи й не напувають худобу. Хочу бачити, як у буланжеріях продають круасани,  букіністи розклали  книжки, вуличні музиканти імпровізують. Мрію знову відчути під кедами бруківку, а не глину. Це ж нічого, якщо ми трохи пройдемося, Фон?

- Як скажеш, Ружено. - сказав Фон і сумирно пішов поруч. Мені стало ніяково, що я стримую його. Він любить бігати й ходити. І не по каменю, а по дорогах і лісах. Ми точно з ним пара, якщо любимо таке різне?

- На містян хочу надивитися, таких, як я сама. - сказала я незалежно. - А то на ваші зі Змієм бандитські пики уже дивитися не можу. А ти біжи сам, не треба плентатися зі мною, якщо хочеться бігти. Ти, мабуть, не любиш міста, бідося моя? Тобі б зараз якусь лісову хащу і заганяти оленя?

- Ти расистка, любов моя. - знову образився Фон. -  Чого ця я маю ганятися за цими рогатими з копитами? Тільки тому, що я на повний місяць якийсь тиждень ходжу у шерсті? Чому ти не подумала, що я хочу ходити з тобою по замку, або як привид заглядати у сни людей перебирати книги у бібліотеці, пляшки у винних підвалах? Чому не вправлятися у викраденні,  нарешті не завивати, щоб у всіх кров стигла в жилах?