А мені літати хочеться

Я очікувала відчуття тиску й гніту.

Але на мене  нічого більше не давило. Ми неквапно рухалися під  музику.

Мене спитали про ім’я і як справи у моєму  маркізаті.

Я ввічливо відповідала,  що моє домашнє ім’я Ружена, а в Турн унд Таксисі все, як звично. Дощі, коли треба сонця, сонце, коли треба дощів. Неврожаї, повені, град з качине яйце завбільшки, але якось живемо. Вирощуємо троянди на експорт і співочих птахів. Якщо володар захоче - надішлемо в подарунок. доставка коштом маркізату.

Нащо я приплела птахів - не знаю. 

- Знаєте, дама Ружено, від граду з качине яйце я точно відмовляюся. І від повені, і від посух з неврожаями. А щодо іншого подумаю. І вам скажу, що хочу в подарунок до кінця танцю. - смішно пожартував Темний і блимнув очима. Я очікувала почути зловісний сміх, але було тихо.

Потім відповідала  так або ні, пам’ятаючи настанови Фона.

І тут мене спитали таке, на що не можна було відповісти однозначно.

- А скажіть-но мені, древньому і все у цьому житті звідавшому  Володареві. Нащо ви постійно тягаєтесь по кущах мого парку і старих  альтанках? І нащо в чистому одязі  валяєтесь на землі з вашим ручним вовком і вашим доблесним лицарем? Ви дівчина з пристойної сім’ї, наречена Сюзерена півночі. Нащо воно вам?

- То фізкультурка, Ваше Темнійшество. Для здоров’я корисно. Наш Змій надає їй великого значення. А вовк - службовий. Він охорона. Йому теж треба тренуватись. Якщо хочете, мій паладін і вам підбере комплекс. У нього явна схильність до прикладної педагогіки. 

- Припустимо. - його очі знову були закриті, і я відчула, що всі інші питання були тільки для того, щоб приспати мою пильність. -  А як би ви відповіли на таку загадку, фізкультурна дама Ружено: 

" Металеве, а літає, хоч важче за повітря"?

- Літак. - ляпнула і вкусила себе за язика.

- Тобто? - От тепер погляд Темного і справді тиснув та, що заважав дихати.

- Ну літак. Таке слово описове. Описує  дію. Те, що літає. - дещо роздратовано сказала я.

- Тобто все, що літає?

- А що такого? Птахи теж важчі за повітря. Навіть бджоли з метеликами важче. Навіть стрічка з коси дівчини, яку впустили з рук, літає  за вітром. Хоч важча за повітря. Чому металеве  має бути виключенням?

- У тебе теж схильність до прикладної педагогіки, як я бачу. - несподівано перейшов на ти Темний. - Не викручуйся, дівчино з пророцтва. Я все знаю. Відповідай на питання, якщо хочеш жити.

Ах ти ж! Знає він все, а як же. Артефакт мене аж третьою вибрав. Перші дві, мабуть, більше схожі на дівчину з мого пророцтва. І це ще не кінець балу. Він не може знати точно. 

Описувати химерно - так сказав фон. Не брехати. Химерно, так химерно.

- Ах,  ви так ставите питання, Володарю?  Нівапріс. Ви,  мабуть,  не знаєте, що таке літак, але вам нащось треба це знати? То, як ви сам сказали,  такий залізний птах, ну такий, як ваші стражі, тільки не ваш, не страж і не смердючий. Тобто смердючий, але інакше смердить. Керосином.  Керосин - то витяжка з нафти - крові землі. Це їжа для залізного птаха. Як для вампірів, тільки не кров. Вони живуть зграями... еееммм… І от у них є аеропорт, то як гніздо, тільки не гніздо. І от у вас є дракони. Точніше у вас їх уже нема, але раніше були. Вони вкриті металевою лускою і важчі за повітря. Тобто дракони -  як літаки, тільки не літаки.  І у них теж був аеропорт. Це як гніздо. Вони там навіть вирощували нових літачків. Тобто дракончиків.

Сподіваюся, я достатньо химерно сказала правду. І не збрехала. Бо про керосин я не дуже впевнена. І про гнізда.

Темний слухав мене не розкриваючи очей, наче по них можна було б прочитати відгадку, і навіть не дихаючи. Але впевнено вів уже по другому колу втому, що у них називалося танцем.

- Дракони, кажете? Тут справді нема драконів. Давно нема, дама Ружено.

О, знову на ви, здається його попустило. Але це  не точно.

- Ага. Я забула.  У вашій імперії від останнього дракона тільки меч з його крові залишився. Так співали менестрелі, коли маркіз Турн унд Таксис, мій шановний дід, притяг їх з полювання. А у нашому маркізаті цих драконів...

І тут Володар зупинився й став переді мною, простягши руку долонею вниз. Я простягла свою долонею вгору, як вчив Фон. Наші долоні зустрілися напівдорозі. Його була дуже гаряча і наче кам’яна. Моя, мабуть, холодна і м’яка. Сподіваюся, що пришвидшений пульс він сприйме як прояв страху.  Не можна  дивитись йому в очі, я пам’ятаю.

А може він сам злякався? Або хоч стривожився.

Бо може до нього дійшло дещо  для мене очевидне. -  йому  насправді не меч небезпечний, і не самі по собі дракони. А драконяча кров,  з якої древні сліпі дварфи скували Меч Справедливості. Бо там заліза багато.

Холодне залізо - його бояться у багатьох світах, я це добре пам’ятаю з власної п'єси. 

Ех, захопила б з дому хоч виделку якусь. Не було б мені тут суперників у бою. Але не захопила. А меч для мене заважкий, і  віддати його нікому поки що. Бо він дасться в руки тільки законному спадкоємцю трону.

Що ж,  це і справді справедливо...

- Я постійно бачу уві сні тих залізних птахів. - несподівано почувся зловісний шепіт Темного. - Лі-та-ки. От як їх звати. У мене є своє пророцтво, дама Ружено. Вам не потрібно з нього знати нічого, крім того, що мені треба літати з ними або на них. Я це звідкись знаю. І мені потрібно знайти такого птаха.

Ні, не дійшло. Він взагалі про меч не думає. Він хоче літати. А тут навіть перевертні, у яких іпостась з крилами, не можуть літати. Магія закінчується в цьому світі, не має магії для перетворень. Може він сам її й забрав на свої забаганки. 

- Подумайте, дама Ружено, що ви можете зробити для того, щоб дістати мені такого птаха.  Даю вам день на роздуми. Якщо ви виявитесь тугодумною, ваш лицар і домашня тварина постраждають. Ви десь бачили лі-та-ки на власні очі, може й літали на них. Я це відчув. А мені не хочете надати допомоги.  І ви  не обманули мене згадками про міфічних драконів. Тож я не хочу в подарунок від вашого маркізату нічого, крім лі-та-ка. Троянди й співучих птахів залиште собі. Я висловився зрозуміло?