Страх і сміх

Тимчасом Темний недбало і все одно якось велично привстав з трону, доторкнувся двома пальцями до лоба і проговорив слова вибачення, перебільшено чемно і з блюзнірським каяттям дивлячись на Лахудру, колишню принцесу жабку, а тепер розжалувану в рядові агентку.

А вона серйозно подивилася на нього великими зеленими, трохи ще заплаканими очима, й не замахала руками заперечливо, не посміхнулася і ніяк не дала зрозуміти, що зрозуміла жарт свого Повелителя і,  ха-ха, це так мило, і що зацінила його дотепність.

Вона серйозно повторила те, що і всім - вона його  вибачає, не сердиться і не затаїла зла, тобто не мститиметься. 

Темний сів на місце, церемоніймейстер  змахнув хустинкою, заграла музика і заспівав тонкий дівочий голос, якому підспівував низький чоловічий баритон. Я впізнала ту саму мелодію про дівчину з зеленими рукавами, яка покинула нещасного закоханого, але він все одно чекає на неї й завжди чекатиме. 

Лахудра присіла в реверансі, Темний з саркастичною ввічливістю показав їй на дальній від себе кінець столу і привітно кивнув Змієві, який так само чемно відповів кивком і підійшов до мене.

Поки колишня принцеса, а тепер ніхто граційно і без непотрібного поспіху йшла на місце для найменш поважних гостей, імператор мовчав. Придворні не сміли поворухнутися, а не те щоб думати про те, свідком чого тільки-но стали.

Але всі вони знали, що це тільки початок. І мріяли, щоб  боги збавили їх  від участі в продовженні витончено-жорстокої  розваги їх Імператора. Бо там  перетворення з глядача на жертву не займало й миті.

Діждавшись, поки Лахудра займе останнє за значенням місце за столом імператора, а Змій підійде до мене, Темний підніс чару за присутніх тут дам, і випив її до дна,  розбивши пустий дорогоцінний кубок об підлогу.

За ним по старшинству випили всі. Ніхто не насмілився не допити. Кожен думав, чи вино не отруєне за наказом   Володаря -  щоб позбутися свідків неоднозначної  сцени. Чи може отруєне вибірково і зараз Змій з Лахудрою впадуть мертві. 

Володареві подали новий кубок, на цей раз  міфриловий, що протистоїть будь-яким отрутам. І наповнили кубки гостей наново.

Темний захоплено перехиляв бокал у різні боки, милувався, як стікає вино по стінках келиха, а потім, наче продовжуючи давню розмову, спитав:

- А, до речі, які у вас цілі перебування в моєму замкові,  шляхетний лицарю?  Ну крім захисту честі прекрасних дам і, гм, дів. - тут він гостро глянув на мене, наче вколов.

Я чемно посміхнулася і схилила голову. Але Темний,  мабуть, не бачив цього, бо уже знову навів очі,  сповнені пекельного вогню, на Змія.

- Заснування академії бойових і супутніх мистецтв, Володарю.- незворушно відповів Змій і чемно нахилив голову,  не дуже низько до речі. - У мене є кандидатури викладачів. І після закінчення цього бенкету я був би щасливий обговорити їх з вами. Якщо ви звісно знайдете на це час і проєкт вас цікавить.

- Навіть дуже цікавить, лицарю. Я пришлю до вас когось з запрошенням - після святкування нашої радісної зустрічі з нареченими, звісно. Посидимо, обговоримо деталі. Цьому світові не вистачає освіти. Кругом дикість, марновірство й мракобісся, діти не слухаються, старі вижили з розуму, та що там казати, ви самі все бачите. Там, звідки я  сюди  прибув,  таке суспільство не визнали б спільнотою розумних істот. Академія імені мене в моєму місті поруч з моїм Замком і патронатом - то прекрасна ідея, лицарю. А про твої бойові подвиги у нас чули. Де пройшов Змій, там уже нічого шукати, так?

- Стараюся. -  скромно відповів Змій.

А Темний, піднявши бокал і пригубивши вина за майбутнього ректора академії, удав, ніби  вмить забув про його існування. Й існування Лахудри, здається, теж його не цікавило. Він знову закрив очі.

Не знаю, кого він хотів обдурити. Я серйозно стурбувалася за безпеку  і здоров'я Змія, який ні про що не турбувався, як і Лахудра, до речі. Вони вдвох почали їсти, а навкруги всі затамували подих, чекаючи ознак того, що їжа отруєна. Але ні Лахудра, ні змій навіть не думали вмирати.

А придворні й наречені невимовно зраділи, що їжу поки що не отруїли,  і по знаку церемоніймейстера почали віддавати належне Темній кухні.

Що я можу сказати. 

Видно сіль і тут була в дефіциті, як і по всьому середньовіччі у всіх світах.

І Фон, що недавно вкрав сіль для мене в океану, щоб  я могла приготувати  моїх риб, тут би озолотився просто торгуючи сіллю. 

Звісно якщо у них тут золото еквівалент для обміну товарів, а не щось інше. 

Я це до того, що сіль була тут занадто дорогою спецією, тому на імператорській кухні нічого не пересолили. І це все, за що я можу похвалити страви. 

Щось було пригоріле, щось сире,  я це кажу про м’ясо, що тут подавали.

А овочі були вщент виварені, деякі нащось в оцті.

Ну таке. З голоду не помреш, але на святковий стіл не гарно таке подавати.  

Хоча що це за свято - виконання обов’язку у першу шлюбну ніч з якимось сплячим не таким вже й  красенем.

Красень, до речі нічого не їв, тільки пригублював вино. Може  він, так само як і мій фон, не потребує їжі, або не може їсти?

А раз так, то кухареві нема чого старатися.

Зрештою ніхто не скаржився. Всі чемно їли, дами клювали, наче горобчики. Якщо вони такі ж затягнуті корсетами, як Лахудра, то як воно взагалі в них влазить - не знаю.

Чоловіки ж були без корсетів, тому ні в чому собі не відмовляли, щедро кидаючи собакам кістки.

Я теж відправляла під стіл особливо невдалий креатив місцевого кухаря. Тому скоро у мене під ногами зібралося половина місцевої собачої зграї. Чи свори? Не знаю, як їх тут називають. 

Вони не гризлися між собою, може не були голодні, а може їх володар такої поведінки не дозволяв. Їх розумні очі дивилися на мене так, ніби вони все розуміли. Хоча може вони й розуміли все. Вони тут усякого надивилися. 

Що ту неясного або незрозумілого? Дивіться. собачки, яке діло. Ми пройшли таку довгу дорогу, пройшли навіть крилатих стражів. Видимо заради того, щоб поїсти перевареної брукви.