Темний і Змій

Темний  і Змій

Присутні затамували подих. Всі підкреслено не дивилися ні на  Змія, ні на Темного. 

Ну як всі. Я звісно дивилася дуже уважно, бо ви ж пам’ятаєте - з місцевим етикетом у мене не дуже. А Змій мій друг, і ми з ним не одну олімпіаду з математики пройшли. Він грізний суперник.

А який суперник  Темний можна здогадатися по тому, що його досі ніхто не переміг.

Я була суцільною увагою.

І тому помітила перша те, чого крім Змія і  мого Привида явно ніхто не помітив. Темний знову  відкрив очі.  Він уже не веселився. 

У  його очах теж не було нічого темного, але вони все одно затягували, наче в темну безодню. Колір визначити було неможливо, хоч вони час від часу спалахували вогнем, схожим на той, що  палає під каптуром у фона, коли він  у ролі привида.

Цікаво, Темний  з моїм фон Ешенбахом часом не родичі? Той зараз якось підозріло мовчить, хоча точно десь тут, може у тій стіні, а може у тій он колоні з чорного мармуру із червоними прожилками.

Так чи інак Темний відкрив очі й навівся ними на Змія.  Навівся, немов з вогнепальної зброї, артилерії, а не подивився. 

Змій в позі монументу Пафосу незворушно і ввічливо чекав, хто відгукнеться на його виклик або вибере замість  двобою  вибачення перед Лахудрою. 

А та стояла на лінії перетину поглядів  між Темним і Змієм, наче речовий доказ чогось. Мабуть,  вини, але чиєї - своєї, неввічливих гостей або Змія чи навіть самого Темного? Вона ледве дихала,  не сміючи навіть до ладу розмазати білила, що мали знову зробити її шляхетною дамою, а не прислугою, в очах присутніх.

Мить за миттю падали краплями у минуле. Тиша  стояла мертва. Наречені старанно дивилися у свої тарілки, чоловіча частина - на довгі носи своїх модних чобіт, слуги застигли в тих позах, де їх застали відкриті очі Повелителя.

Здавалося, що ніхто навіть не дихає. 

Мені подумалося, що це наполовину від страху, бо вони явно не чекали від Темного простих і гуманних  рішень. І наполовину від цікавості - що ж їх Найтемніший  Володар зробить з цим  залізнолобим зухвальцем.

Темний ще потримав паузу, придворні й наречені почали помітно нервувати. Мабуть, такі довгі роздуми їх Володаря ніколи не закінчувались веселощами. А може то теж була частина етикету - показувати глибоке занепокоєння під час роздумів його  імператорської величності. 

Я почала знічев’я рахувати від десяти до нуля, бо пауза затяглася і уже не додавала драми до сцени виклику.

Десь на рахунку між "чотири" і "три" Темний скупо посміхнувся і поплескав в долоні. Перший його оплеск пролунав в цілковитій тиші, потім його підхопили присутні, і стало дуже шумно. Вони всі дружно аплодували, але явно не знали, чому або кому. І всі так само дивилися тільки на носи черевиків і чобіт.  

Зате прислуга продовжила рух і розносила наїдки, відкривала кришки на величезних блюдах.

У залі попливли аромати м’яса й жиру, але апетит у всіх явно пропав, його пересилили страх і цікавість.

Наглющі собаки Темного ставали лапами на столи й зубами витягали з блюд все, що хотіли. Ніхто не смів їм робити зауваження. І всі чекали слів Темного, затамувавши подих з останніх сил.

І дочекалися.

-Браво, лицарю. Честь дами - то важливо. І ти вчинив високоморально. Як думаєш, скількох ти встигнеш убити, поки стомишся, а потім тебе уб’є хтось з цих прекрасних людей що сміялися, коли дівчина потрапила в незручне становище? Приблизно скажеш, скількох - поки хтось тебе вб’є, щоб можна було битися об заклад?

Всіх. - ввічливо, коротко і ясно відповів Змій.

- Навіть так?

- Так. - підтвердив лицар.

- Чули? - звернувся Темний до придворних низьким оксамитовим голосом, що просочувався навіть у кістки. - Через вашу погану поведінку чарівні наречені не зможуть і потанцювати на бенкеті. А він влаштований на їх честь. І їм обіцяні танці. Музиканти запрошені, місце приготовано. Це ви винуваті.  Бо вас усіх уб’ють. Яка сумна новина.

Придворні явно губилися в здогадах, чи це жарт і треба аплодувати й сміятися, чи це справді сумно.

- Але ви можете врятувати наше свято - доброзичливо всміхаючись продовжив темний. - ви можете вибачитися. Просто підходьте по черзі до нашої вихованки,  дами Лахудри, колишньої й останньої принцеси-жабки. І вибачайтесь. Тільки швидко, чемно й від душі. Щоб вона вас вибачила, і ми нарешті почали бенкет на честь наречених моєї імперії.

Придворні вмить зрозуміли товстий натяк і вистроїлися в чергу до Лахудри, яка несподівано для мене й багатьох інших  виявилася принцесою у вигнанні, а не тільки безнадійно закоханою у Темного дівчиною з таверни.

Чоловіків в залі було багато. Може хтось і не сміявся тоді, але на всяк випадок в чергу стали всі.

Пройшло досить багато часу, поки всі проговорили ритуальні слова вибачення й прощення. 

Було видно, як стомилася Лахудра, бісеринки поту вкрили її чоло, дихати їй було все  важче. А численні канделябри з товстими яскравими  свічками випалювали повітря остаточно.

Я дивилася на цей фарс і  ясно відчувала, що зараз щось станеться, але не могла здогадатися, що саме. Напруга висіла в душному повітрі й мала якось розрядитися.

Передчуття мене не зрадило.

Коли останній з тих, хто просив вибачення, відійшов від Лахудри з поклоном, Змій повернувся до Темного і промовистим жестом витягнутої руки вказав від Володаря до дівчини, чемно підказуючи,  що Темний перший засміявся. Тож нехай вибачається. А то, мовляв,  наречені й не потанцюють з тим, хто їх запросив до себе на першу шлюбну ніч.

Ну зараз Темний повелить відрубати Змієві голову і продовжить бенкет.

Хоча спочатку тим, кому доручать відрубати змієву красиву голову, доведеться це зробити. А воно легко не буде.

Придворні завмерли в передчутті гарної розваги.

Здається, вони й билися б об заклад, як довго протримається Змій проти стражів. Але говорити не насмілювалися і тільки показували один одному відігнуті пальці, роблячи ставки.