Змій приречено провів ще одну свою даму до комірки, яку нещодавно з боєм взяв у сенешаля, що не хотів його взагалі пускати до крила наречених.
Бо він же не наречена - правильно?
- Правильно, але не суттєво. - сказав Змій. І поклав руку на ефес меча.
І після нетривалих, але гарячих перемовин Змієві віддали для прожиття щось схоже на пусту стару шафу за розмірами. Але теж з високим вузьким вікном і поблизу кімнатки Ружени.
Лахудра вперше за довгий час опинилася у зачиненому приміщенні, де можна спокійно і без свідків відпочити, не боячись показати стороннім настрій і відчай.
Спершу вона кинулася на ліжко, щоб виплакати своє горе.
Але з подивом зрозуміла, що горе уже, мабуть, якось саме виплакалося. На зміну йому прийшла лунка пустка, від якої дзвеніло у вухах. Але серце уже не боліло.
А тепер ще у неї в руках опинилася половина її гардеробу. Хоч і без взуття, але це уже деталі. Сукні були довгі й зі шлейфами. Її похідні чоботи ніхто не побачить. А підбори на них додадуть зросту.
Темний ще пожаліє, що відмовився від її пропозиції. Неодмінно пожаліє. Колись. А вона зараз зачешеться, набілить личко і вдягне коштовний одяг. І всі побачать, яка вона насправді красуня.
Руки теж треба набілити. - думала вона, розклавши сукні на ліжку Змія.
І вибрала найкоштовнішу - червону, з найтоншої вовни, фарбовану дорогоцінною кошеніллю.
У нинішніх принцес, мабуть, немає уже таких.
А її батьки колись нічого не жаліли для малої принцеси, єдиної доньки з-поміж старших братів.
От тільки мор забрав їх усіх від неї. А їх князівство, оспіване менестрелями та згадане в казках усіх світів, перейшло в казну. Бо не залишилося жодного нащадка чоловічої статі. А її саму Володар не дозволив взяти заміж нікому - під приводом малолітства.
Отак вона й опинилася в кадетах, а потім в охороні Темного.
І мало не зомліла від захвату, коли вперше побачила цього недосяжного красеня з майже завжди заплющеними очима.
А трохи згодом набралася сміливості запропонувати йому своє юне незаймане тіло.
Володар посміявся. І сказавши щось по те, що на кістки не ласий, і любить м’ясо, прогнав у школу шпигунів, щоб провітрила дурні мрії з голови.
Вона повинна знати своє місце. І воно не на княжому троні. Нехай забуває своє ім'я і титул.
Відтоді її звуть Лахудрою, і вона шпигунка.
Роки пройшли. Вона була ким завгодно - прислугою в тих домах, де підозрювали змову, вчителькою танців для тих, хто хоче набратися гарних манер і потрапити у двір Темного. Там вона перевіряла, чи то не зрадник втирається в довіру Володареві. А останнім часом - дівчиною з таверни, прислугою за все.
Бо треба було знати, що по світах думають про Темного.
Вона перша дізналася - пророцтво почало збуватися. І зрозуміла, що це початок кінця. А Темний Володар не повірив. І насміявся.
Тепер вона знову тут, у замку, що пам’ятає ще її батьків і законного імператора. Так, законного. Але Темний більше достойний цього трону. Вона знає це точно.
От вона і повернулася. Не переможницею. Не така вже юна, зовсім не незаймана і все так само закохана.
І все так само безнадійно.
Бо примірявши свої ще дівочі сукні впевнилася - виріс тільки бюст, і це не проблема, бо шнурівки корсеті досить. А от талія така ж тонка, і сукня так само показує скоріше тонку кістку, ніж м’ясо, яке любить Володар.
Що ж. Лахудра вперше за життя подивилася в обличчя реальності.
Але воно їй не сподобалося. І вона відвернулася від цього іронічного обличчя.
Дівчина вкотре вирішила, що все виправить. І на бенкеті покаже себе з вигідного боку, в червоній сукні, ще й у складній зачісці під гострим ковпачком зверху. І буде найпрекраснішою.
Нехай він подивиться і зрозуміє, що був неправий! І змінить смаки на більш сучасні.
Товсті давно не в моді. В моді витончені.і сміливі. Як вона.
І нехай приревнує до Змія.
Агент Лахудра, тепер уже не довірений агент, бо її розжалували, і навіть не спецагент, скинула з себе подертий в дорозі одяг, розпустила волосся і сала обережно розбирати сплутані пасма.
Потім взяла Змієву щітку для розчісування конячої гриви й заходилася зачісувати руде волосся, що несподівано виявилося дуже довгим і розкішним.
Дано ж її тут не було, он як відросла мідна грива, колись збрита налисо за неслухняність.
Потім Лахудра безжально скрутила волосся в тугий вузол, щоб відкрити шию і свій видатний бюст для огляду.
Звично і вправно сама вдяглася, залишилося лише затягти стрічку корсета на спині.
Тепер у дзеркалі відбивалася руда дівчина в червоній сукні, веснянкувата, бо довелося бути на сонці, з великими сумними очима смарагдового кольору. І з тонкими губами завеликого для цього личка рота.
Наче все добре. Тільки оце плебейське ластовиння, що проявилося під безжальним сонцем дороги між світами.
Та білила все приховають. А чорна фарба відтінить брови й очі.
Остання представниця роду царівен-жаб, а тепер агент Темного, намагалася пригадати, чого не вистачає в цьому одязі.
І таки пригадала.
Сережок, міфрилових сережок у вигляді молодика і повного місяця, зроблених кілька поколінь тому їх придворним майстром. Магія, вкладена у сріблястий метал, робила ту, що носить сережки, найкрасивішою в очах тих, хто її бачить.
Але сережки зосталися в минулому. Вони зараз десь у скарбницях Темного.
Агентка, розжалувана в рядові, навіть на хвилину згадала своє родове ім’я, назавжди втрачене.
Подумаєш, втрата! Не треба їй старого імені. Їй треба Темний Володар.
Лахудра вперто мотнула головою. Обійдемося без прикрас - говорив весь її незалежний вигляд.
І зовсім невідомо чому вона раптом відвернулася від дзеркала.
Дівчина впала обличчям на жорстку подушку лицарського ліжка, ридаючи над своїм життям, розтраченим на те, що не варте було витраченого.