Крилаті стражі проти справжньої пари, хто виграє?

- Цікаво, цей етап можна вважати пройденим і викреслити пункт “Пройти крилатих стражів”? - спитав Фон, що у подобі вовка  ставав значно настороженіший, ніж коли був привидом.

Зловила себе на думці, що уже майже не пам’ятаю, який він був, коли ми вперше побачились в каплиці як дві людини, що нарешті знайшли одне одного. Красивий. Впевнений в собі. Красиво говорив. Хіба можна було подумати, що той початок заведе нас сюди. А далі що? Ми як комашки перед цими древніми мурами.

Вовк ткнувся носом мені в коліно, заспокоюючи й нагадуючи, що він тут і все контролює.

Змій теж вертів головою в шоломі, явно не довіряючи цій похмурій місцині.

Та й посланець темного явно нервував. А він чого? Він сам крилатий.

Птахів з гострими, як бритва, крилами й правда не було видно. Може нам дійсно везе?

А, ні. я рано зраділа.

Он зграя ворон розміром з поні злетіла з верхівок муру, видимих у проріхах між хмарами.

Так от чому мур весь у білих патьоках, як скелі, де гніздяться чайки. Недарма фон з самого початку хотів для нас парасольок.

Посланець щось крикнув, наче каркнув,  і на нас перестав падати дощ залізного пуху та  пір'я. І слава всім богам, пташиний послід на нас не попав.

Мені навіть не цікаво, чи він теж залізний. Бо сморід стояв навкруги, не приведи господи який сильний. Залізо так точно не пахне.

До нашої трійці й провідника пташиним підскоком наблизилися три здоровезні ворони. Клюєви та кігті у них виблискували глянцем, кінчики крил виглядали страхітливо гострими і теж були відполіровані до неможливої ідеальності. Може в них можна було навіть дивитися, як в дзеркало.

Здавалося, вони принюхуються, хоча нюх у  птахів не грає великої ролі. Або я не  все знаю про роль нюху у стражів-птахів.

Тільки добре пам’ятаю, що ці почвари або їх предки потягли кудись мого батька, а відтоді його ніхто не бачив. І вони  не надали допомоги моїй матері, що вмирала у них на очах. 

Якби мене тоді не вкрав у них з-під дзьобів  Фон, то я б уже теж була забутою легендою, бо мене  б уже теж давно на світі не було. 

Хоча не знаю точно - Фон це був чи його предок? Треба буде спитати. Потім, якщо вони нас зараз не проштрикнуть своїми гострющими дзьобами

У птахів бідна міміка, але було добре видно, що вони так і зроблять, якщо їм щось не сподобається. А що їм взагалі подобається, до речі? Що у нас є такого, щоб їм сподобалося? Обладунок Змія не досить яскраво блищить. А ми з Вовком не досить мертві. Гм. .

- Везу наречену й супровід за наказом Темного Володаря у замок. - хвацько відрапортував Посланець.

Залізні ворони не вдостоїли його відповіддю.

Он воно як. Он яка тут субординація. Ну в крайньому разі Змій частину спалить, а з моєї крові виходять непогані пута. Так й фон Ешенбах у мене зовсім не ромашка аптечна. От тільки їх багацько. 

Ну що ж. Порахуємо як плату  за швидкісне доставлення.

Вовк торкнувся носом моїх стиснутих до болю кулаків. Заспокоював моє зовсім не хоробре серце своїм звичним “не переймайся, я ж з тобою”.

Ворон явно найбільше цікавив меч, що висів у мене за спиною, особливо тим, що він яскраво блищав, а  вони не могли до нього доторкнутись.

- Ви ніколи не бачили зачарованих мечів? - почала я світську бесіду, бо так можна до ночі простояти.- Не те щоб я дуже спішила на першу ніч, але раніше ляжеш - раніше встанеш. Ви дуже хочете неприємностей від Темного Володаря?.

Ворони насмішкувато гаркнули-каркнули. і продовжували вивчати свої відображення на лезі Меча Справедливості.

Вони його зовсім не боялися до речі, як і згадки про Темного.

І тут я пригадала, що казав Фон. Чи це Змій казав? Що ці птахи тільки вважаються гвардією Темного. А насправді  як коти - роблять, що хочуть і гуляють самі по собі.

Оце попали. Вранові взагалі розумні, майже як люди. А ці ще й злі. Але є одне але.

- Вовчику ти не можеш вкрасти десь вагон сиру?

У відповідь прийшла думка, що сир вагонами не возять.

- Та ладна, хто тут викрадач, я чи ти? То якийсь дорогий не возять. А звичайний явно перевозять великими партіями. Пошукай, ріднесенький мій,  дуже треба.

І Фон пошукав. Як я його любила в цей момент, і проклинала нашу з ним спільну винахідливість!

Знахідка вражала всі органи відчуттів.То була вибраковка. І зовсім не вагон. А мабуть, більше. Її колись, напевно, зарили десь, щоб санінспекція не знайшла, вона смерділа ще гірше за цих ворон. 

І це було прекрасно. Вони всі відчули цей божевільний аромат і злетіли зі стін . Їх було стільки, що я засумнівалася, чи на всіх вистачить тої пліснявої  гори, яка виникла поряд з муром. 

Ми не змовляючись чемно  відскочили. Залізні птахи забули про наше існування, і  взагалі нехай весь світ зачекає, поки вони бенкетують. І ніто не ставай між вороною і сиром...

Ми й не думали ставати, нініні. 

Раптом до нас підскочила розпатлана молодиця в пошматованому одязі й розбитому взутті.  Тільки досвідченому криміналістові в ній можна було б  впізнати Лахудру -  за формою вух та відстанню між очима, такими зеленими,  пронозливими й показово-невиннми, як і тоді в таверні.

Вона змахнула чимось перед носом Посланця.

- Мені до Темного Володаря, у справах, терміново!

Посланець, замість обуритися або гидливо скривитися, віддав честь.

Лахудра схопилася за його пояс, але цього вже Посланець самого Темного не зніс.

- Мадам, дуже прошу прибрати руки від мундира. Тримайтеся за когось іншого. Я посадова особа при виконанні, а не держак для перенесення.  І взагалі, станьте всі ближче, тримайтеся хоч за руки. Через збільшення ваги -  тут він несхвально глянув на Лахудру. - перенести вас до місця призначення буде трохи важче.

Лахудра зразу ж заявила, що Темний Володар дізнається, що його порученці - це, виявляється, надлишкова вага. А оті в залізі з ніг до голови - ні. 

Вони б довго сперечалися, а я схотіла, щоб фон вкрав її язика. Але тут Змій елегантно відстовбурчив руку в латах, Лахудра вмить заткалася й взяла його під руку.