- Ну що ж поробиш. Така наша лицарська доля. Битися можна не на смерть насправді, але…
- От тобі й але. Так тебе той Темний Володар і відпустить живим.
- Ти не шариш, подруго. Ну сама згадай - ніде не сказано, що його не можна поранити. То його вбити не можна.
- Ага. Гол престижу. Ти його пораниш, він тебе вб’є, а Сюзерен відправить наречену до Темного володаря і пошле менестреля до своєї Прекрасної Дами. І все за правилами, все чудово?
Змій невизначено стенув плечима чого його обладунок аж зарипів.
- Дурня якась. А потім хтось налякає ікону "Святий Змій Залізнолобий вражає копієм нечестивця на честь прекрасної дами”?
- Ну насправді він не відправить наречену до Темного. І збирає військо. - Вовк вигулькнув перед нами зі Змієм наче з-під землі прямо на алеї, де ми чемно прогулювались після нашого звитяжного виступу на турнірі.
- Я підслухав. Йому не те щоб дуже залежить на її невинності і всякому такому. То звичайний династичний шлюб, не так., як у нас з тобою, моя Ружено. - вовк тицьнув носом у моє коліно. - Ні від кого б не убуло, якби й послав. Сюзерен і сам такий. Але честь справді задіто. Бо цей давній звичай зазвичай застосовується до селян.
- Яка гидота. Що в тому шляхетного? - я не розуміла цього.
- Щоб покращити генофонд, типу. Ну лицарі ж здоровій й витривалі. Не дивись на мене так, Ружено.
- Як так не дивитись? Ти не розтікайся по древу, про це право всі знають. Ти кажи, чому сюзерен цього краю не згодний, як все по закону.
- Ну кажу ж - приниження, замах на владу й авторитет. Ну й первісток усе наслідує. А якщо він буде не сюзеренів, компрене? Висока політика, любове моя, то все через неї. Темний щось задумав щодо нащадків і наслідних володінь, мабуть.
- А, ясно. У мене мислі з’явилися.
- Ти дуже розумна, Ружено я знаю. Але нащо в це влізати? Наречена як раз не проти, війна Верхівки аристократів з Темним нам не завадить,
- Послухайте мене, фон. пророцтві не така послідовність. Спочатку троянди руйнують стіни, а війна потім. Нам треба дістатися до стін першими. Ти ж сам мене вмовляв.
- Ну було таке. Ти мене вражаєш. Все ж вирішила кинути виклик Темному?
- Сама дивуюся. Мабуть, від тебе заразилася ентузіазмом, милий. Але моя думка про інше. Вони явно знають якийсь короткий шлях до столиці, а не оцей по дорозі.А ми плентаємося не знати скільки, ще й зійти з неї без супроводу не можемо, бо загубимося.
- Ну. - Вовк став лапами мені на коліна й помахав хвостом, наче просив кинути паличку.
- Ми можемо удати з мене ту наречену. Все одно її ніхто не бачив, в тому числі Темний Володар. Ще навіть портретів не встигли намалювати.
- А яка різниця? Вовк всівся й почав чухати лапою за вухом, наче справжня тварина. -Всі ж будуть думати що то вона. Ганьба так і так - між тим звучало в моїй голові. А Змій нічого не чув.
- А як правильно це подати - ніби індіанську хитрість, то Сюзерен нам зобов’язаний, у нього буде час спокійно готуватися, стягнути всі сили і вже тоді йти походом. Можна ще йому сказати про меч справедливості. І нехай тоді Змій мене супроводжує. Як даму серця. Щоб потім викликати Темного на двобій. Він же і так зібрався. А там у замку і чаклун, і золота принцеса. І десь поблизу має бути той принц, на якихось копальнях. Отой посланець же повинен супроводити наречену до Темного?
- Ви там про що мовчите, змовники? - не витримав Змій. Не вірю, що з таким виразом Ружена слухає вірші про вічне кохання. А ну кажіть, що надумали.
І ми сказали. А Змій, як не дивно, сказав, що це непогана тактика.
Юстас-Алексу. Агент Лахудра - Темному Володареві.
Донесення.
Мій Найтемніший Володарю! Вас намагаються ошукати й замість прекрасної злотокосої Ізольди відправили до вас всіх трьох небажаних елементів!
Посланець з імператорської канцелярії не зволив прийняти й вислухати вашу довірену Агентку. Сподіваюся ви накажете його стратити публічно за сприяння диверсантам і зловмисникам.
Відправляюсь по їх слідах.
Постскриптум!
На власні очі довелося побачити розрекламований у пророцтві ефект троянд. Володарю, це виглядає видовищно, але особливої небезпеки не являє. Це просто квіти, хоч і з шипами.
Основна небезпека в тому, що це частина пророцтва.
Зостаюсь ваша найвідданіша Лахудра і все таке.
- Чуєш, Вольфе, а ти того принца взагалі бачив?
- Звідки б? Та його ніхто не бачив. То ж давно було. І портретів не показували через питання безпеки. Щоб наймані вбивці не знали, кого вбивати. Правда воно йому не сильно допомогло.
- А як ми його впізнаємо на тих копалинах?
- Не знаю, Ружено. Але то не важливо, моє нездогадливе щастя. Просто кому ти даси меча, а він зможе його взяти до рук, той і принц.
- Вольфраме фон Ешенбах! Щось заважає мені розсердитись на тебе по-справжньому. Але ти думаєш не про справи, а про еротичні сцени. Це дуже заманливо. Але якщо нас повбиває Темний, то нічого такого не буде, розпуснику!
- Ти права, як завжди, кохана. - вовк зовсім не виглядав засоромленим. І не переставав уявляти такеее…
- Як подумати, прикмета не проста для виявлення. - сказала я, щоб не так явно роздивлятися непристойні картинки. - Хто нам дозволить того меча показувати.
- І тестувати. - додав Змій, який картинок не бачив і не розумів, чого це я почервоніла, мабуть, аж до п’ят.
- Тоді треб попитати всіх, хоч який він з себе. Може перекази збереглися. - солідно порадив Змій і продовжив начищати нагрудника свого коштовного обладунку.
- Його з нині живих бачили точно Золота Принцеса й темний Володар. Може ще маг. - розсіяно докинув фон, продовжуючи малювати в уяві еротичні сцени зі мною. І уже перейшов до зовсім невідомих мені способів. - Інших уже на світі нема. Хто сам помер, кого Темний стратив.