Змій скрушно зітхнув. Як я його розумію. Так опустити в присутності дівчини, тобто мене, назвавши скромним і чемним. А недавно ще математиком обізвали. Хто завгодно розстроїться.
Та потім, замість заплакати від приниження, цей невдаха, що на олімпіаді був другим після мене, видихнув.
І від неприємного типа залишилася скромна і чемна купка попелу. А привид, що підоспів під шапочний розбір, діловито зав’язав вузлик на місці дірки у шкарпетки, зірвав листок лопуха, що ріс неподалік, і обережно змів прах неприємного поганця в шкарпетку. І зав’язав ще один вузол - зверху.
- Нічосі, ти ще б йому військові почесті віддав, Вовчику. Ти б чув, чим він мені погрожував?
- Я чув, кохана. Попустись. Що ти хотіла від вампіра старшого роду? Всі вони поганці, шлунки на ніжках. Їм би тільки напитися крові молоденької красуні та поспати на ситий шлунок у фамільній труні. Ну ще потусити у своєму вузькому колі, парою похизуватися. Та у цього немає пари явно - он бачиш, який нечемний. Був. Такого ні одна жінка-вамп не потерпить біля себе.
- Може у нього тут було романтичне побачення? А ми перешкодили. От знайшов би свою пару і не кидався на всіх. - висловив припущення Змій. - Він же тобі щось таке і пропонував.
- То у тебе щось підліткове, Змію. Він мені пропонував віддати йому руку, щоб тримати нею меч. А ти розмріявся про щось своє. Пару знайти хочеш, а гаремів боїшся.
Привид дивився на нас сумно, як замучена нянька на двох гіперактивних малюків.
- Нічого такого, що ви собі придумали. Вампіри дуже давно тут щось не поділили. Ще до Темного Володаря. І досі гризуться. Цього, мабуть, зігнали з рідної постелі конкуренти, поки він спав. От він і розлютився. Ти теж не любиш, коли тебе раптово будять, щастя моє. Я не буду раптово. Я буду ніжним. Але то було креативно - про шкіру, згодься.
- Так ти і правда все чув? Ховався за Змієвою спиною, боягуз. “Я твоя доля”, ага. Ніжним він буде. Так і запишемо.
- Я не ховався. Я тут скарб викопував. У мене просто слух гарний. І Змій би з таким якось сам порався. Навіть якби тут у них і бал тут був з нагоди повного Місяця. З повним кворумом.
Змій розправив плечі, задрав носа й гордовито кивнув.
- А золото нам ого як в дорозі знадобиться. - повчав мене Привид. - І оцей прах, якщо капнути кров’ю, оживе. І за спасіння виконає бажання. Він цінний товар. І не одноразовий. Ви ж не думали, що вбили його? Вони ж практично безсмертні.
- Як скажеш. - я не знайшла, що відповісти. Хотілося, щоб він уже закінчив флексити. І все то він знає, всюди побував. І послати його нікуди. Але куди там. Він тільки розігрівся. Ще довго вичитував,як школярку. А я уже не школярка. Технічно.
- І я твоя доля. А ти не знаєш, як мене звати. Хто після цього зрадниця? - нарешті закінчив цей пройдисвіт.
- Знаєш, Вовчику, що мене мучить всю ніч?
- Знаю, Ружено. Тебе мучить еротична сцена, яку ти спочатку написала, а потім спалила. І правильно зробила, бо написала ти там нісенітницю, про яку десь прочитала. І воно анатомічно неможливе, щоб ти знала. Але ми це замнемо. Нічого поганого в тому, що ти недосвідчена у своє майже повноліття, немає. Щоб там про це не думали твої однолітки у вашому світі...
Восподи і свята воля твоя! За що мені цей зануда? Чи я погано вчилася, чи батьків не слухалася? Та я навіть сигарету досі не спробувала, не кажучи про інше. Невже за одне нещасне тату троянди на плечі все життя його терпіти?
- А у вашому? - спитала, щоб далі не соромив мене перед Змієм. Все ж бути незайманкою - не так вже і соромно, але зовсім не круто. - Я тут уже, мабуть, стара дівиця. Безнадійно стара.
- Ні, що ти. - енергійно заперечив Привид. - Тут ще навіть золота принцеса не стара. То все тільки селянок стосується. Бо їм потрібна дармова робоча сила по хазяйству. Тож вони й женяться рано, й народжують щороку.
- Серйозно? - Змія тема явно зацікавила. Обидва тільки про одне думають. Збоченці.
- Атвічаю. - авторитетно підтвердив мій зануда. - А вищі верстви не так. Вони й правда з дитинства всі заручені, але то таке. Бо то жених у хрестовому поході загине, то наречену Темний Володар собі затребує. То те, то се. Спішити нікуди.
- А як ви тоді розмножуєтесь у своїх вищих верствах? - зацікавився Змій.
- Можна все життя прожити чиєюсь нареченою, навіть дитину народити, бува й таке. Тільки тут це називається всиновити чи взяти компаньйонкою.
- Нічосі. - не витримала я. - До такого життя мене не готувало. Так у нас ні еротичної сцени, ні весілля не буде?
- До чого тут ми, любове моя? Ми пара. Нас ніякі звичаї й закони вже не стосуються. То все про місцевих. Бо врем’я зараз таке з тим Темним Володарем. Все наче завмерло й чекає на визволення. А час вони якось загаюють отак.
- Ясно. Мені навіть слухати нудно. Як ви можете так жити? І ти все неправильно вгадав. Я не думаю про еротичну сцену. Я думаю про мотивацію. От у Змія вона є. Його послали, щоб врятувати від вчихи, та щоб пройшов ініціацію. Він усе зробив, навіть з гарему втік, і повертається додому. От зробить тут добре діло, йому одразу дорогу й відкриють. Я правильно кажу?
Привид помовчав, наче не знав, що мені можна казати, а що ні. Але зрозумів, що краще хоч якось все пояснити.
- Я сам не все розумію, кохана. В цьому світі щось зламалося. Змій наче уже і добре діло зробив, врятував тебе від вампіра. Але чомусь досі тут., хоч мав одразу перенестися додому. Або ти. Чомусь ти не знаєш мого імені, а ти ж моя пара. Це неправильно. Так не може й не повинно бути.
- Вовчику. - проникливо натякнула я. - Неправильно те, що немає мотивації у мене. Є якесь пророцтво. Але нащо мені його виконувати?
Привид підніс руку до капюшона, наче хотів покрутити пальцем біля скроні, але замість цього потер лоба.
- Вам не так вже й погано при тому Темному Володареві, а мені до нього ніякого діла нема. - тиснула я на логіку. - Хотіла троянду на плече до повноліття. Вона у мене уже є. Як ще й ти до неї ідеш бонусом, тим краще, побісимо батьків. А от той квест? Кажи, що хочеш. і все ж це якась надмірна плата за тату, хоч і дуже красиве.