Частина Тринадцята

-Неймовірно.-зле прошипіла, переставши колотити двері.

Я застрягла в туалеті, на якійсь лівій тусовці, зате з Віткою!

Це просто кошмар. Хоча як сказати з Віткою...Вона залишилась, біля басейну а я пішла припудрити носик.

Ще й на зло телефон не взяла..

-Та перестань ти їх вже гамселити..-сказав Саша.

З ним ми познайомились, хвилин десять назад. Коли двоє застрягли. І він навідміну від мене, жахливо п'яний і почувається не краще. Але від цього не легше, його дурні жарти не можуть проскочити повз вуха.

-Та мала, реально досить.-гикнув. -В нас залишається час розважитись.

В мене очі на лоба полізли. Ванна кімната була тісною, і простір між нами швидко зникав. Мені було важко дихати, не стільки через вологе повітря, скільки через його присутність. 

Він підійшов надто близько.

"Не треба," прошепотіла я, відчуваючи, як голос ледь тримається на межі впевненості. Його погляд був сповнений нахабства і впевненості, ніби він був абсолютно переконаний, що я не чинитиму опору. Дихання його було гарячим і важким, я відвернула голову, щоб уникнути його близькості.

Я знала, що виходу немає. Двері позаду мене заблоковані, тож я обережно відступила вбік. Він, не очікуючи цього руху, похитнувся і раптово впав.

 Звук його тіла, що гепнулося об підлогу, відбився луною в моїй голові.

Я завмерла. Чи не вдарився він? Я обережно присіла біля нього, серце билося дико в грудях. 

Мої пальці тремтіли, коли я торкнулася його шиї, намагаючись знайти пульс. Він був слабкий, але живий.

Я видихнула, намагаючись заспокоїтись. В моїй голові крутилися хаотичні думки. 

Мій телефон… Я залишила його біля басейну. Але його телефон! Він лежав біля пояса. 

Я схопила його, руки досі тремтіли. Швидко розблокувала екран і набрала єдиний номер, який могла пригадати.. — Ростислава.

"Боже, будь ласка, візьми слухавку..."
 

Прошу не забувати, і ставити сердечко та писати вашу думку в коментарях.

Це важливо для мене, дякую 

❤️