Частина Шоста

*Перший курс*

Два роки тому..

Перший урок з математики збирався розпочатися у великій аудиторії, з двома паралельними групами. Студенти поспішали зайняти свої місця, коли викладач, професор Соколов, увійшов до кімнати. З першого погляду було зрозуміло, що він не терпітиме безладу. Професор почав з короткого вступу про важливість курсу, але його Ніка

- Професоре, перепрошую, але у вашому рівнянні, здається, є помилка, - сказала, піднявши руку.

В цей момент Ростислав, який сидів неподалік, не втримався.- Аліно, твоє зауваження безпідставне. Професор Соколов ніколи б не зробив таку просту помилку, - заперечив голосно і з викликом.

Суперечка між ними розгорілася миттєво. Кожен наводив аргументи, намагаючись довести свою правоту. Напруга в аудиторії зростала з кожним словом. Інші студенти з цікавістю спостерігали за цією інтелектуальною дуеллю, багато хто навіть забув про свої конспекти.

Професор Соколов тим часом все більше хмурився. Його обличчя виказувало невдоволення тим, що урок перетворився на арену для особистих суперечок.

- Достатньо! - нарешті гримнув він, стукаючи крейдою по дошці. - Коваленко, Литвиненко якщо ви не можете вести цивілізовану дискусію, вийдіть з аудиторії. Ми тут, щоб вивчати математику, а не влаштовувати дебати на особистих підставах.

Ростислав та я обмінялися гострими поглядами, але замовкли. Напруга в кімнаті залишалася відчутною, але урок продовжився.

---

Після першого напруженого уроку з математики, Вероніка і Ростислав уникали один одного, наскільки це було можливо. Проте їхні батьки, тісно пов'язані спільними бізнес-інтересами, організували вечерю, щоб обговорити майбутні плани.

Вечір. Ресторан "Елегія". За великим столом сидять батьки, а також Ніка, Ростислав і Максим.

 Батьки весело розмовляють, обговорюючи бізнес-плани, в той час як Вероніка і Ростислав мовчки дивляться на свої тарілки.

- Ростя, Нікуль, ви такі тихі сьогодні, - зазначила мама Ростислава. - Розкажіть, як у вас справи в університеті?

Ростислав кинув на Вероніку косий погляд і промовив:

- О, прекрасно. Особливо, коли деякі люди вирішують показати всім свою надзвичайну обізнаність з математики.

Вероніка не змогла стриматися і відповіла:

- Ти маєш на увазі ті "деякі люди", які ніколи не визнають своїх помилок?

Ростислав подався вперед, обличчя його почервоніло від люті.

- Може, варто визнати, що не всі такі розумні, як тобі здається?

Вероніка, не бажаючи поступатися, теж підвищила голос:

- І може, комусь варто навчитися слухати інших, а не тільки себе!

Максим, який сидів між ними, почувався ніяково. Він спробував втрутитися:

- Давайте без цього. Ми тут для бізнес-зустрічі, а не для сварок. Ростислав, ти ж знаєш, що Вероніка іноді занадто емоційна.

Вероніка глянула на Максима з подивом і з образою.

- То це я ще й емоційна ?

Максим зітхнув і звернувся до Ростислава:

- Ростиславе, давай просто залишимо це. Ми ж друзі, правда?

Батьки здивовано дивилися на своїх дітей, не розуміючи, звідки така напруга. Батько Вероніки спробував заспокоїти ситуацію:

- Діти, давайте без сварок. Ми тут, щоб обговорити важливі справи, а не з'ясовувати стосунки.

Проте сварка вже набирала обертів.

- Ось бачиш, Вероніко, навіть твій брат просить тебе заспокоїтися, - тизо мовив Ростислав.

Вероніка знову кинулася в бій:

- Це ти завжди провокуєш мене! Ти ніколи не можеш просто промовчати!

Нарешті, мати Ростислава втрутилася, піднявши руку в знак миру.

- Досить! Ми зібралися тут для спільної вечері, а не для того, щоб сваритися. Якщо ви не можете поводитися цивілізовано, йдіть додому.

Ми мовчки дивилися один на одного, намагаючись стримати емоції. Максим намагався розрядити атмосферу, але йому це не вдалося. Вечеря продовжилася в напруженій тиші.

---

Опісля ми зчеплювались майже на кожній перерві, після пар. З часом все рідше, і рідше. Я була цьому рада адже, Коваленко страшенно бісив. 

Ми спілкувались лише перед батьками, на його підколи я не реагувала, тому все закінчилось, мені здавалось ми переросли той період.

Попрошу поставити зірочку на історію 

Якщо чекаєте продовження

❤️