Пролог

  Кожного разу, коли наступала ніч, містяни зачиняли всі двері в своїх будинках. Хтось навіть ставив перед дверима шафи або ще щось важке. А ті, у кого були гроші, купили купол, який вмикався на ніч і можна було спокійно спати, не думаючи, чи з’їдять тебе сьогодні.

   Наша головна задача була проста, але небезпечна: розібратися, звідки беруться ці неві, і знайти спосіб закрити їхній портал до нашого світу.

   Хтось говорив, що вони йдуть з космосу. Але коли туди відправили наймогутніший загін Академії Ауріон, вони нічого не знайшли.

  Якось одного разу я, Луїза Форест, майже докопалася до правди. Але мене ледь не спіймали, тож довелося поки що відкласти свій план і придумати інший – більш безпечний.

— Тобто… я правильно зрозумів? –  Майкл дивився на мене стурбовано. – Ти хочеш проникнути в зону 521, в архів, щоб знайти бодай якусь інформацію? У тебе не дев’ять життів, Луїза.

  Ох, мій друже Майкл… Якби ти знав, що мені майже це вдалося, ти б так не говорив.

— А що нам робити, скажи мені? – це вже не витримала я. – Ми кожну ніч засинаємо з думкою, чи відкриємо завтра очі. Мені набридло, що ніхто нічого не робить. І мені здається, що тут точно щось нечисто.

  Майкл прикрив долонею обличчя й втомлено провів по ньому. Потім почухав підборіддя – а це означало лише одне: він думає.

— Ти впевнена, що там може бути щось важливе?

— Ну не просто ж так нас туди не пускають.

   Майкл кивнув, погоджуючись з моїми словами. На цьому розмова поки що й закінчилася.

   Чіткого плану ще не було. Але якщо мій друг хоча б трохи допоможе мені з цим… Він же геній. Мені лише потрібно розповісти йому, як я майже потрапила туди. Тоді ми зможемо вдосконалити план і знайти всі помилки, перш ніж стане пізно.

  Я не знала, як саме ми це зробимо і скільки часу в нас є. Але знала одне: якщо правда захована в зоні 521, вона не хотіла, щоб її знаходили.

   А значить, я була на правильному шляху.