Розділ 8

Мін'юе : 

Рик Алеріка був таким потужним, що в моїх вухах ще довго стояло гудіння. Він стояв переді мною — жива стіна з люті та м’язів, готовий розірвати темряву на шматки. Але темрява лише тихо засміялася.

​З густих тіней біля самого входу виступив Сайлас. Він виглядав дивно спокійним, навіть коли на нього дихала смерть в обличчі розлюченого лева.

​— Яка експресія, Алеріку, — процідив Сайлас, витончено поправляючи свої сріблясті манжети. Його очі-щілини іскрилися іронією. — Твій рик став голоснішим, але чи став ти розумнішим? Ти тримаєш її тут, у задушливій печері, поки весь світ за її межами починає воювати за право володіти «Богинею».

​— Замовкни, змію! — Алерік зробив крок вперед, і під його лапою тріснув камінь. — Ти порушив кордони. Ти увійшов у святиню. За це є тільки одна кара.

​— Кара за порятунок світу? — Сайлас перевів погляд на мене, ігноруючи загрозу. — Мін’юе, ти ж вчена. Ти вже зрозуміла, що «Серце Сонця» — це лише батарейка. Справжній ключ — це ти. Але чи сказав тобі твій «захисник», що трапляється з Богинею, коли вона збирає всі чотири скарби?

​Я відчула, як холодок пробіг по спині. Система раптом видала коротке, тривожне повідомлення:

​[УВАГА!] Доступ до прихованих даних місії обмежено.

Попередження: Повний збір артефактів вимагає «Енергетичного злиття».

​— Про що він говорить, Алеріку? — я поклала руку на плече вождя, відчуваючи, як під моїми пальцями перекочуються напружені м’язи.

​Алерік не повернувся. Він лише міцніше стиснув спис.

— Він бреше. Він хоче посіяти сумніви, щоб заманити тебе у свої болота.

​— Я кажу правду, — голос Сайласа став оксамитовим і небезпечним. — Чотири скарби не просто зупинять посуху. Вони відкриють портал. Але щоб він запрацював, Богиня має віддати всю свою силу до останньої краплі. Ти хочеш повернутися додому, Мін’юе? Чи ти хочеш стати вічним пам'ятником у цій пустелі, виснаженою і порожньою?

​— Досить! — Алерік кинувся в атаку.

​Це було швидше, ніж я могла побачити. Золотий спалах зустрівся з сірою тінню. Сайлас виявився неймовірно спритним — він не приймав удар на себе, а пропускав його повз, рухаючись наче вода. Його хвіст свиснув у повітрі, відбиваючи удар списа.

​— Ти не зможеш її втримати силою, Леве! — Сайлас відскочив до стіни, його зіниці розширилися. — Нам потрібне наступне сонце. І воно знаходиться в моїх володіннях. «Око Безодні» кличе її.

​Раптом печера здригнулася. Бурштинова сфера за моєю спиною почала видавати пронизливий звук. Карта, яку я бачила в баченні, знову спалахнула в моїй голові, вказуючи на підземні озера племені Змій.

​— Мін’юе, йди до мене! — вигукнув Алерік, простягаючи руку, але Сайлас встиг першим.

​Він не схопив мене. Він просто кинув мені під ноги невеликий камінь — шматок прозорого обсидіану.

​— Це провідник, — прошепотів змій, розчиняючись у тіні. — Коли він почне тягнути тебе під землю — не опирайся. Тільки там ти дізнаєшся справжню ціну свого повернення.

​Сайлас зник так само швидко, як і з’явився. Алерік підбіг до мене, його очі палахкотіли болем і люттю. Він схопив мене за руки, заглядаючи в обличчя.

​— Не слухай його. Я знайду спосіб врятувати і світ, і тебе. Ти чуєш? Я нікому не дозволю тебе використати!

​Я дивилася на чорний камінь у своїх ніг і на Алеріка, який щойно обіцяв мені весь світ. Але в голові настирливо пульсувало питання: якщо ціна мого повернення додому — моє життя тут, то чи готова я його віддати? І чи не є кохання Алеріка лише ще однією золотою кліткою, яка не дає мені побачити правду?

​[СИСТЕМА:] Рівень довіри до Алеріка: Коливається.

Нова мета: Знайти спосіб прочитати «Око Безодні».

​— Ми йдемо до племені Змій, — тихо сказала я.

​Алерік застиг. Його грива встала дибки.

— Тільки через мій труп, Мін’юе.

​— Тоді готуйся, — я підняла обсидіан. — Бо пустеля вже вирішила за нас.

Сайлас : 

Дивитися на лють Алеріка — це як спостерігати за вогнем, що пожирає сам себе. Видовищно, але абсолютно передбачувано. Леви завжди надто голосно кричать і надто сильно стискають те, що люблять, не розуміючи, що справжня влада — це не пазурі, а нитки, які ти в’яжеш у чужій голові.

​Коли я стояв у тінях їхньої святині, я бачив не просто Богиню. Я бачив ідеальну науковицю, чий розум зараз гарячково обробляв кожне моє слово.

​«Вона пахне дощем і сумнівами», — подумав я, і кінчик мого роздвоєного язика мимоволі торкнувся піднебіння.

​Алерік кинувся на мене зі своєю примітивною силою, але я лише танцював навколо нього. Кожен його удар був важким, як скеля, але вода — а я і є вода в цьому світі — завжди знайде шпарину. Мені не треба було його вбивати. Мені треба було посіяти зерно істини в її серці.

​Коли я сказав їй про «Енергетичне злиття», я бачив, як зблідли її щоки. Система, яка її веде, не розповість їй усієї правди. Вона — лише батарейка для цього світу. Гарна, розумна, тепла... Але батарейка.

​— Тоді готуйся, — почувся її тихий голос.

​Я мало не розсміявся від задоволення, розчиняючись у прохолоді печерних стін. Моя маленька Богиня обрала шлях знань. Вона не хоче бути просто «парою» для лева, вона хоче відповідей. А відповіді в цьому світі маю лише я.

​— Чекаю на тебе в обіймах Безодні, Мін’юе, — прошепотів я вже в темряві тунелів.

​Я знав, що Алерік прийде за нею. Він притягне своє військо, він буде ричати та нищити мої скелі. Але під землею правила інші. У моїх лабіринтах немає сонця, яке б живило його силу. Там панує холод і тиша.

​Я вже підготував для неї місце біля «Ока Безодні». Це озеро не просто показує майбутнє — воно випиває страхи. Коли вона зазирне в його чорну гладінь, вона побачить, що лев захищає не її, а свою владу над дощем. І тоді... тоді вона сама захоче залишитися в моїх холодних обіймах.

​Змії не зігрівають, це правда. Але ми ніколи не брешемо про свою природу.