ГЛАВА 33

Ворожка ж казала зілля біля себе тримати, що ефект вийшов кращим. От я і з антидотом так вирішила. Запхала у наволочку.

Але це ж треба, щоб так склалось! Щоб Кітті викинула саме цю подушку. Мабуть була якраз в моїй кімнаті, коли шеф почав кричати. І щоб склянка знайшлась саме зараз, коли я вирішила не давати Дем’янові антидот.

Це однозначно доля! Всесвіт каже мені все припинити прямісінько зараз.

Дем’ян продовжує гладити мене по волоссю. Раптом у нього вібрує телефон.

– Перетелефоную пізніше, – пошепки каже і кладе слухавку.

Ледь не стогну в голос. Як можна бути таким чудовим? Він навіть звук на телефоні вимикає, аби мене раптом не розбудити.

Навіщо він взагалі такий гарний мені потрапився на шляху? Тепер набагато важче його відпустити.

Але я мушу це зробити.

Він заслуговує на щастя. Справжнє. Не приворожене якоюсь безумною дівкою з села.

– Рисю, ти що, плачеш? – нахиляється до мене Дем’ян.

– Совість в око потрапила, – віджартовуюсь.

Треба заспокоїтись. У мене ще є з ним час до ранку. Зранку й підмішаю йому антидот. Не обов’язково ж прямісінько зараз давати.

Машина різко підскакує на якійсь ямі і смикається вліво.

«Та добре вже! Добре! Щойно опинимся у Дем’яна, дам йому цей антидот!» – подумки волаю до... Хто б там на горі не був, але зараз я йому точно не рада.

– Ти в порядку? – одразу питає в мене Дем’ян, допомагаючи підвестись. – З хвилини на хвилину маємо вже приїхати.

– Так, – потягуюсь і тут же хапаю назад подушку.

– Можеш залишити її в машині. Завтра забереш.

– Ні, вона мені дуже потрібна, – демонстративно притискаю подушку до себе.

Дем’ян дивно дивиться, але нічого не каже.

Як би мені не хотілося відтягнути момент приходу до квартири мого, поки ще мого, красеня, але ось двері ліфту відчиняються і ми опиняємось у такій знайомій квартирі.

– У тебе є водичка? – жалібно дивлюсь на чоловіка, коли він забирає в мене накидку.

Подушку я все ще тримаю і не віддаю.

– І навіть без зілля.

Завмираю. Звідки він дізнався? Але судячи з того, як преспокійно знімає взуття, він просто хотів пожартувати.

Орисю, заспокойся. Краще он ще раз озирнись, подивись уважно на все довкола. Більше ти цього не побачиш.

Може, світлин наробити? Чи це буде вже надто дивно?

– Рисю, якщо хотіла на руки знов, можна було просто сказати, а не так активно хитатися з боку в бік, – промовляє Дем’ян і підхвачує на руки.

Знов весь світ метушиться перед очима. Але цього разу зле мені не стає. Головне – втримати свій скарб у подушці.

Знайома кухня, та сама стільниця біля плити. Згадка, як ми зіпсували на ній моє болеро, змушує почервоніти.

Дем’ян усаджує мене на стілець і наливає склянку води. Поки він вовтузиться, я, так швидко як можу, дістаю той самий антидот.

– А собі? – питаю в чоловіка, щойно він ставить склянку переді мною.

– Зараз наллю, – з усмішкою промовляє красень і відвертається за другою.

Я виливаю антидот у стаканчик біля себе.

Коли Дем’ян наповнює свій і повертається з ним до мене, я вихвачую склянку з його руки і посуваю до нього ту, що з антидотом.

Дем’ян дивиться на мене з німим питанням.

– Раптом там зілля, – і натягнуто усміхаюсь.

Дем’ян же жарт оцінює і, відсалютувавши мені, випиває все.

Я слідкую за кожним його рухом витріщивши очі.

Знов не спитала, як швидко діє антидот!

– Ти так на мене дивишся, – нахиляється до мене Дем’ян.

– Як? – голос різко сідає, чи то від близькості чоловіка, чи то від нервів.

Та замість відповіді красень скорочує відстань між нами і цілує мене.

Це що виходить? Антидот ще не подіяв?

У такому разі... У мене є останні миті з Дем’яном. І цього разу я скористаюсь ними на повну!

Совість щодо моїх намірів мовчить, і я з легкою душею віддаюсь солодким почуттям. Обхоплюю чоловіка за шию, він притискає мене ближче до себе, жадібно цілуючи.

Десь на фоні посилюється набридливий вібруючий звук виклику, але ми вдвох успішно його ігноруємо.

 Хто б там не телефонував, Дем’ян передзвонить пізніше. Та виклик все не завершується.

– Може, відповіси? – насилу відриваюсь від Дем’яна.

– Потім. Ти – мій найперший пріоритет, – від слів чоловіка внизу живота розливається ще більше солодкого тепла.

І слабкість в ногах з’являється, якби не сиділа, то точно впала б.

Дем’ян знов накидається із солодким поцілунком. Закидає мої ноги собі на стегна. Я обхвачую його шию, і він, притримуючи за сіднички, мене підіймає.

Ще десь на краю свідомості намагається проскочити думка «Чи дійсно я антидот йому підсипала?».

Але за долі миті ми вже опиняємось у якійсь спальні, мабуть Дем’яновій. Хоча яка різниця.

Він обережно опускає мене на ноги і починає працювати над защібками ззаду сукні.

За хвилину я залишаюсь в однісінькій білизні. Тій самій, непристойній, яку обрала Кітті. Але інша під цей наряд не підходила, та й подруга пильнувала, що я вдягла.

Рефлекторно хочу прикритися, але захоплений та збуджений погляд чоловіка зупиняє мене.

Адже йому подобається те, що він бачить.

Опускаю погляд на нього, оцінити його статуру. Але він ще й досі у сорочці! Це потрібно негайно виправляти.

Ми ніби знайомимось і вивчаємо одне одного заново. Кожен вигин, кожну лінію. На дотик, смак, відчуття.

Коли ми опиняємось у ліжку? Хто його знає. Хвилі насолоди піднімають мене все вище, не даючи ні секунди перепочити. Але я й не хочу.

Та Дем’ян чомусь зупиняється. Підводить свої блакитні очі, в яких плескається цілий буревій емоцій.

Він важко дихає, але дає мені можливість трошки оговтатись, усвідомити, що відбувається.

Тепер його блакить безмовно питає мене, чи готова я, чи впевнена.

І моя відповідь «так».

Я з головою пірнаю в його безодній океан. І зовсім не боюся захлинутися.