ГЛАВА 32

– Вбач, у мене чмусь два. Тримй, – ставлю один з келихів перед Флорентіною.

За нашим столиком повисає якась дивна тиша. Здивовано озираюсь на Дем’яна, аби зрозуміти, в чому справа.

Але він дивиться на мене не менш шоковано. Переводжу погляд на Флорентіну та Вів’єн.

Флорентіна аж присвистує.

– Дівчинко, та ти наклюкалась! – радісно констатує пані Фло.

Заперечено махаю головою, від чого ледь не падаю зі стільця. Мене ловить Дем’ян. Відчуваю, як трясеться його тіло від беззвучного сміху.

– Тоді скажи моє ім’я, – хитро усміхається ця підступна пані.

– Фло, – ха! Не піймаєш.

Цього разу не витримує Вів’єн і заливається сміхом.

– Ні, гайда повне ім’я.

– Я йго й подумки не скажу, не те що зараз, – відмахуюсь я. Оце пристала.

Дем’ян! Повертаюсь до чоловіка і уважно розглядаю.

– Що таке, Орисю? – закушує нижню губу аби не сміятись чоловік. Як же це звабливо виглядає!

Чоловіче, не тут же! Якщо не припиниш – накинусь! Я взагалі-то давно про це мрію. А ти дражнишся.

– Ти так дивишся, наче готова мене з’їсти.

Ну, ти не далекий від правди.

– Може й накинусь.

– Ого! Крихітко, а ти, виявляється, ще той вогонь! – схвально вигукує пані Ф – так її ім’я я точно вимовлю – і намагається знайти поглядом офіціанта.

– Вона не права! – кажу не відриваючи погляду від чоловіка.

– Як це не права! Ще й як права! Подивись на себе. Ти ж Дем’яна очима роздягаєш, – обурюється Фло.

– Не права не не ти... ви, Ф-Фло-Флое... Пані, – намагаюсь звучати ввічливо.

– Збав до мене на «ви» звертатись. Я така ж дівчинка, як і ти. Просто трошки більше стажу!

– Ага, років на двадцять, – сміється Вів’єн.

Фло на це лише махає рукою.

– То хто не правий, Орисю? – питає у мене.

– Вів’єн.

Фло заливається сміхом. А от Вів’єн навпаки напружується. Один Дем’ян слідкує за мною з теплою цікавинкою в погляді. І все ще тримає руку на моїй талії, аби не впала.

– Бачиш, Орися не дає мені стільки років! – насміявшись, показує язик Фло.

– Нє. Тобто так. Ви, ти, молода. Але Дем’ян не коштує п’ять тисяч. Я б за нього більше дала. Однозначно більше.

– То Вів’єн оцінює мене лише на п’ять тисяч? – здіймає брови Дем’ян.

– Уявляєш! Ще й кольє пропонувала.

– Яке? – геть втрачає хід моїх думок чоловік.

– Твоє. Моє. Ось це, – показую на шию. – Але я їй сказала, що ти не продаєшся.

– А чого це раптом Вів’єн вирішила мене продати? – кидає зацікавлений погляд у бік сестри.

Та, здається, починає розуміти, що до чого.

– Бо вона вирішила, що я хижачка. Аж приємно стало, що мене за неї прийняли, – видаю, судячи з хижого примружу Дем’яна і блідноти обличчя Вів’єн, таємницю.

–  Рисенько, а скажи, будь ласка, що це ви таке обговорювали з моєю сестрою? – голос оманливо ласкавий, а от погляд, спрямований на сестру, грозить комусь доганою.

Фло навіть за свого офіціанта забулася, у всі очі витріщається на нас і не намагається приховати своєї цікавості.

Я ж відчуваю раптову провину, що обмовилась, і вирішую просто проігнорувати питання.

– Пані Фло, може, ходімо танцювати? – намагаюсь виправити ситуацію, або втекти від конфлікту.

– І пропустити сварку між цими двома? Ні за що! – хмикає «дівчинка з досвідом».

– Прошу нас вибачити, Флорентіно, та мушу розчарувати вашу допитливість і поговорити з сестрою наодинці.

– Немає нам про що говорити, – складає руки на грудях Вів’єн.

– Дем’яне, все гаразд. Вона просто хвилювалась за тебе, але ж вона не знала, що мені твої статки не потрібні, а... – вчасно прикушую язика. Ще не вистачало бовкнути на п’яну голову щось про зілля та корпоратив.

Та двоє рідних мене не помічають, у них запекла боротьба поглядів.

Схоже, у спробі виправити ситуацію, я зробила ще гірше.

Напругу за столом перериває чийсь голос:

– Флоренція! Мила моя! – верещить якийсь низенький чоловік зі смішними вусами і в штанах на підтяжках.

Сама Флорентіна кривиться, а очі темнішають від злості.

– Скільки тобі повторювати, що я не Флоренція!

– Я знаю, люба. Але ти так збуджуюче сердишся, – і він робить «сексуальний рик».

Шаленіють всі присутні. Окрім Фло, вона як ні в чому не бувало крутить в руках келих.

– Вибачай, що не зміг порадувати тебе своєю компанією за столом. Але обіцяю, там, на горі, я все компенсую, – чоловік гучно чмокає Фло у щічку і насвистуючи, рушає далі.

– Фло... – шоковано починає Вів’єн. – Ти ж казала, що ненавидиш його?

– І не збрехала. Але це не заважає йому бути у ліжку просто... – вона прикриває очі і глибоко зітхає.

Я хіхікаю і ледь не втрачаю рівновагу, бо все навкруги пливе з будь-яким моїм рухом.

Дем’ян підхоплює мене обома руками.

– Так, здається, комусь час додому, – промовляє він.

– Але ж починається лише саме цікаве! – заперечує.

– Не хвилюйся в тебе ще буде не один бал по переду, – м’яко усміхається чоловік.

Ні, не буде. В тому-то і справа...

– Подивіться, принц прекрасний робить з Орисі собі Попелюшку і забирає її додому до дванадцятої. А ще ж навіть закусок нормальних не винесли, – єхидничає Фло.

Дем’ян дивиться на пані з докором.

– Тоді наступного разу не підсовуйте їй свої коктейлі. Вів’єн, з тобою я поговорю пізніше і навіть не мрій втекти від розмови, – промовляє підводячись.

– Я просто турбувалася про тебе! – красуня-сестра надувається і знов схрещує руки на грудях.

– Потім, – суворо відмовляє мій блондинчик і допомагає підвестись мені. – Всім гарного вечора.

– До побачення, – сумно прощаюсь я.

Фло салютує мені келихом, з моїм соком. А Вів’єн ображено відвертається.

– Пробач мою сестру, – просить Дем’ян, щойно ми відходимо від столику. – Її колись дуже сильно образили, і вона більше не вірить, що можна зустріти когось гідного, як ти. На її думку всі оточуючі прагнуть оманою забрати чиєсь серце, аби використати у своїх цілях.