ГЛАВА 31

Бере мене під руку, і ми рушаємо в напрямку столів.

– Флорентіно, привіт! – вітання адресуються жіночці років сорока, може й більше.

Флорентіна сидить за столом і озирається на всі боки, когось вишукуючи. На голові у неї чудернацький капелюшок з пір’їною, мені важко описати його колір. Зелено-буро-малиновий буде найближчим, мабуть.

Стилем сукня нагадує моду вісімнадцятого сторіччя. І також якогось темно-зеленого, наче бруднуватого кольору.

Схоже, ми з пані Флорентіною єдині у цій залі, хто наважився не дотриматись дрес-коду. Всі інші гості в блакитних та білих кольорах. У чоловіків переважає блакитний колір костюму. Окрім Дем’яна, він у білому костюмі, щоб ми з ним «гармонічного поєднувались».

– О, моя люба Вів’єн! – щиро радіє жінка і підставляє щічки для поцілунків.

– Бачу, для тебе дрес-код як завжди не писаний, – підколює блондинка.

– Як це? Він символізує болото, в яке ми всі провалюємось.

Вів’єн сміється, я також усміхаюсь.

Аура довкола жінки дійсно дуже специфічна, але мені імпонує.

– Я вже боялась, що ти не прийдеш! Або ще гірше, прийдеш і сама! – пані екстравагантність з цікавістю дивиться на мене.

– Схоже, ваш найгірший страх здійснився. Флорентіно, знайомся, це Орися, супутниця мого брата.

– Вітаю, – пищу я і не знаю, чи то руку подати, чи як себе вести?

Як на зло всі правила етикету з голови вилетіли, ще коли я вийшла з машини.

Флорентіна ж тим часом окидає мне зовсім іншим поглядом. Я б сказала, заінтригованим.

– Ну привіт, Орисю. Бачу, ти мила дівчина. Треба привітати цього хлопчика. Де він, до речі? – звертається Флорентіна до Вів’єн.

– З хвилини на хвилину буде.

– Та ви вже сідайте. Сподіваюсь, ти не проти, Вів’єн, я твою табличку трошки змістила, аби ти була поближче до мене. Уявляєш, ці ідіоти додумались посадити мене поряд із цим Жаком. Бр-р. Тому я вирішила, що Дем’ян його компанію зможе витримати, а от я – точно ні, – розповідає жіночка, поки ми з Вів’єн, розміщуємось по місцях.

На столиках, виявляється, стоять таблички з іменами. Сидимо ми з Вів’єн по обидва боки від Флорентіни. Зліва від мене займе місце Дем’ян, коли повернеться.

– Де ці бовдури із моїм замовленням?  – жінка нетерпляче озирається на всі боки.

Вони з Вів’єн ще щось обговорюють про прийом, але я не встряю. Тим паче, імена, які вони називають, мені ні про що не кажуть.

Так за їхніми пустими балачками я нарешті дочікуюсь на Дем’яна.

Ох, ну до чого ж моєму блондинові личить цей білій костюм! Доки чоловік підходить, моє серце завмирає, а очі ніяк не відведуть від нього погляд.

Привітавшись з Флорентіною – думалка зламається, стільки разів її ім’я подумки промовляти, – він сідає поряд.

– Як ти? – шепоче на вушко, беручи мою руку під столом.

– Чому не попередив, що почепив на мене кольє? – натомість питаю пошепки.

– А тобі що, не подобається?

– Я не знаю! Я його ще не бачила, – ніяково зізнаюсь.

І дійсно. Як воно виглядає? Треба було не дурний плакат розглядати, а бодай оком подивитись у дзеркало. Щоб якщо зникне, я змогла описати поліцейським.

– Чому? – дивується Дем’ян.

– А раптом воно мені сподобається і я не захочу повертати?

Дем’ян сміється, чим привертає увагу Вів’єн та Флорентіни.

– Голуб’ята, вам, може, номер зняти? – підколює Вів’єн.

Я одразу заливаюсь фарбою.

Дем’ян відкриває рота, аби щось заперечити сестрі, але його випереджає Флорентіна:

– Найкращі номери я вже забронювала для себе і для тебе, а всі інші геть не зручні.

– Фло! – вигукує Ві.

– Що «Фло»? Якщо так подобається репутація крижаної королеви, то принаймні в дівках не засиджуйся.

Кидаю погляд на Дем’яна, йому не дуже подобається таке прізвисько сестри. Але здається, не тільки я помітила подібність.

А от Вів’єн, схоже, таке прізвисько ані трошки не зачіплює: вона іронічно вигинає тонку брову, а на вустах грає насмішлива усмішка.

– Скільки турботи. Але знай, що не кожен гідний цього, – вона показує на себе.

– На Новий рік забажаю, аби знайшовся хтось, хто розтопить твоє серце.

– За це я навіть згоден випити, – промовляє Дем’ян. – Щойно нам принесуть напої.

– Якщо тутешній офіціант про наше існування коли-небудь згадає! – обурено вигукує Флорентіна, озираючись на всі боки. – Я вже пів години чекаю на своє замовлення!

– Ото нема чого пити за те, про що не просять, – хмикає Вів’єн.

– То це ти мені наврочила? Розвроч назад, бо інакше я за себе не ручаюсь!

– Пані, ваше замовлення. Вибачаюсь за затримку, – позаду Флорентіни, ніби нізвідки, виникає офіціант і ставить перед нею три бокали з яблуневим сіком.

– Нічого собі, Ві! Та ти просто метеор у виконанні бажань. Краще б так із чоловіком квапилась! – Флорентіна трошки відпиває і блаженно прикриває очі. – Хоча ні, беру свої слова назад.

– А не забагато, три бокали для одної пані? – хмикає Дем’ян.

Я з подивом на нього позираю: йому, що сіку шкода?

– Так, Фло, ти зазвичай тільки два береш, – піддакує Вів’єн.

Може у Флорентіни якесь захворення і їй неможна пити сік у великих кількостях?

– А третій, щоб за наш перший тост випити! – сміється пані Фло і випиває залпом свій келих.

Ще ніколи не бачила, щоб хтось був у такому захваті від звичайного напою. Можливо, вона спеціально попросила пакетований замість фрешу? Типу дика забаганка заможної жінки?

– Це воно, любчику. Дякую, – з кокетливою усмішкою каже Флорентіна.

Офіціант киває: супер.

– Хтось ще щось бажає? – звертається він до нас.

– Мені як завжди, – першим відгукується Дем’ян. – А для пані... – він вказує на мене, роблячи багатозначну паузу, даючи самій закінчити.

– Яблучний сік, – вирішую бути як зірка нашого столику, пані Фло.

Офіціант киває.

– Ой, дівчинко, не вмієш ти розважатись, – коментує моє замовлення «зірка столику».