ГЛАВА 9-2

Дем’ян підводить руку і гладить мене по щоці. Від його ніжних дотиків та тепла вздовж хребта проходять сотні маленьких електричних розрядів. А в грудях, здається, стає замало повітря. Мимоволі відкриваю рота, аби вдихнути побільше.

Тим часом Дем’ян проводить другою рукою по моєму стегну, під колінкою. Не встигаючи нічого усвідомити, вже сиджу у чоловіка на колінах.

Боком. Тож все в межах допустимого, так? Чи все занадто швидко? Перше ж побачення тільки!

Чоловік тим часом уважно спостерігає за моєю реакцією, готовий будь-якої миті відпустити. Мабуть, саме тому хвиля незручності швидко проходить. А всі вагання здаються незначними.

Його рука продовжує плавно погладжувати мою ніжку.

Охоплює нова хвиля невпевненості. Чому він не цілує? Він чогось чекає?

Хоча... Якщо пригадати, то він вже цілував, але так і не дочекався на мою відповідь.

Спробувати пробудити свою внутрішню спокусливу кішечку? Хоча вона спала всі останні двадцять чотири роки мого життя.

– Здається, у тебе дещо є, що має належати мені, – спокусливо, сподіваюсь, усміхаюсь.

– Невже? І що це? – підхоплює гру Дем’ян.

Піддаючись звабливим чарам цього красеня, я трошки невпевнено нахиляюсь до нього, щоб поцілувати.

Від вхідної двері роздається гуркіт, і на порозі квартири з’являється Кітті.

– Рисько! Ти чого двері не зачиняєш?

Судячи з її кректання й шурхоту обгорток, вона тримає величезні пакунки.

– Ой! – Кітті явно за щось перечіпляється. – Якого дідь... Чоловічі?!

Оуч, схоже, вона перечепилась через черевики Дем’яна. Я переводжу розгублений погляд на чоловіка.

– Найстрашніший дракон повернувся в лігво? – пошепки запитує він. Та за жартом я чую нотки жалю.

– Орисю! – влітає до вітальні Кітті.

Хоча ще питання, що влітає першим: сама Кітті, її витріщені здоровенні карі очі, чи розхристані пакунки, котрі вона все ще тримає в руках.

– Ой! Я не... – задкує сусідка, щойно нас бачить, – Вибачте... Я вже йду!

Розвертається та стрімко вилітає.

Я зіскакую з колін Дем’яна, вся червона як томат.

– Кітті, все в порядку! – кричу їй, а сама повертаюсь до Дем’яна, поглядом питаючи, чи дійсно все гаразд.

Він ствердно киває та підіймається слідом за мною.

Ми разом виходимо до коридору. Сусідка також підходить. Вона явно не очікувала натрапити на таку картину й тепер не знає, куди себе подіти. Виглядає навіть трошки кумедно.

– Кітті, це Дем’ян. Дем’ян – це Кітті, моя сусідка, – гадки не маю, як представити Дем’яна. Не казати ж «хлопець для корпоративу».

– Приємно познайомитись, – Дем’ян киває.

– Навзаєм. Бачу, випробування Драконом ви вже пройшли, – підколює подруга, вказуючи на подряпини.

– Кітті! – вигукую.

– Добре-добре, я вже вшиваюсь.

– Не турбуйтесь, я саме збирався йти, – промовляє Дем’ян.

Кітті кидає на нього своїй фірмовий погляд «та невже», але замість цього питає:

– Можливо, чаю?

Точно! Я ж йому навіть чаю не запропонувала. Теж мені господиня.

– З радістю випив би чаю у такій чудовій компанії. Та вже дійсно час йти, – відповідає Дем’ян і взуває черевики.

– Шкода, – відгукується Кітті, а сама кидає багатозначні погляди, які передвіщають мені довгу розмову з допитами. Підвищеної жахливості.

Я намагаюсь, так само поглядом, зменшити її запал. Та здається, слабко виходить.

Дем’ян тим часом вже защібає пальто.

– Орисю, завтра моя черга обрати місце. Що ти скажеш? – запитує в мене.

Ніяковію та гублюсь від наявності подруги поряд. Та чоловік все ж чекає на мою відповідь, і судячи зі всього розраховує на ствердну.

– Так, звичайно, – зрештою видаю.

– Тоді до завтра, – прощається з нами Дем’ян і виходить.

– Хоч напиши, як доберешся додому! – кричу йому навздогін та зачиняю двері.

З острахом розвертаюсь до сусідки. Її цікавість просто розлітається по квартирі.

Подруга наступає на мене, як хижак на свою здобич.

– Вимагаю, щоб ти розповіла мені все. До найменших дрібниць!

– Кітті, – стогну.

– Не відвертишся! Такий чоловік, – мрійливо каже вона і біжить до вікна – воно якраз виходить у двір і добре видно під’їзд. – Орисько, я так за тебе рада! Ти ж тільки уяви, яке весілля гучне буде!

– О небо, Кітті! Яке до дідька весілля! – а мені ще їй казати, що все не по-справжньому з Дем’яном.

– Ти права, про це ще зарано. Але я вже знаю, де він тобі зробить пропозицію!

– Звідки?

– Як це звідки? Я йому скажу, – не подруга, а сама невгамовність.

– Коли?

– При нашій наступній зустрічі!

– Ти ж приколюєшся, так? – підозріло дивлюсь на цього диявола в юбці.

Вона начебто й розумна дівчина, але ж хто там її бісів з тихого болота знає, коли їм закортить вечірку влаштувати.

– О, виходить-виходить! – пищить сусідка й притуляється до вікна, щоб розгледіти Дем’яна.

Друзі, нагадую, що книга буде безкоштовною, але ви завжди можете підтримати мене зірочками, коментарем та підпискою на мою сторінку! Всім мирного неба, безперебійної електроенергії та гарного інтернету)