ГЛАВА 8

Фотографія, якщо бути точною. На якій... власне я. А одразу так і не скажеш... Дійсно, дуже мила дівчина з яскравою усмішкою має мало схожого з тим, як себе бачу я. Навіть пухкенькі щічки не псують кадр, а навпаки, додають харизми. Це все магія камери розпіареного яблука?

– Тільки-но глянь, яка ти тут життєрадісна, щира та наймиліша дівчина, яку я коли-небудь зустрічав, – Дем’ян з усмішкою дивиться на мене. – Тому, будь ласка, не кажи більше про себе такого. Інакше я буду вимушений прийняти міри.

– Це ж які? – з підозрою питаю.

– Лоскотати до повної капітуляції, – і він дійсно починає мене лоскотати.

– Все-все, досить! – ледь видавлюю з себе, коли від сміху вже болять щічки та животик.

– Здаєшся? – примружує блакитні океани мій мучитель.

– Так-так!

– Більше не будеш так про себе казати?

– Домовились.

І він відпускає мене зі своїх міцних рук.

– Так набагато краще, – каже, заправляючи мені за вушко пасмо, яке вибилось з коси, –  такій яскравій дівчині не потрібно звертати уваги на говірки різних прісноводних. І тим паче приймати їх близько до серця.

І я мовчки киваю. Нехай буде так. До корпоративу це тільки моя казка. Не зізнаватись же, що він це все каже під дією привороту? В іншому разі я б ніколи не почула таких слів від чоловіка.

Швидко перевдягнувшись, ми йдемо до виходу з території ковзанки. Обережно озираємось навколо: чи не причаїлись ті дві піраньї десь поблизу. Та їх, на щастя, ніде не видно.

Остаток вечора минає просто неймовірно: ми гуляємо по Подолу, заходимо до якоїсь дуже затишної та милої кав’ярні. Якраз знаходиться вільне місце біля вікна, з якого видно затишну вуличку. Та нам немає коли милуватись видом, адже ми весь час безупинно спілкуємось.

Здається, я вперше в своєму житті відчуваю значення вислову «споріднені душі». Наші розмови про все на світі, теми просто не вичерпують себе до кінця.

Їжа, яку приносить офіціант, встигає охолонути, а ми цього навіть і не помічаємо.

У нас із Дем’яном виявляється схожий світогляд. Й спільна любов до подорожей. Схоже бачення майбутнього. Хоча й є моменти, над якими ми сперечаємось. Як от, наприклад, хто з месників сильніший. Я все ще вболіваю за Росомаху, а Дем’ян свариться, що він з іншого всесвіту й зовсім не месник.

За такими перескакуваннями з теми на тему я й не помічаю, як ми обходимо весь Поділ! На дворі вже пізній вечір, тож ми рушаємо в напрямку мого дому.

Ніколи б не подумала, що відстань від Набережної до нього така коротка – лише одна цікава тема з чудовим співрозмовником.

І от ми опиняємось у знайомому дворі. З сумом усвідомлюю, що вже час прощатись.

– Дякую за такий чарівний вечір, – кажу, щойно підходимо до мого під’їзду.

– Вважай мене старомодним, але я дівчат проводжаю до самої квартири. Про всяк випадок, – відповідає Дем’ян.

Не зовсім розумію сенсу проводжати аж до дверей. Що в під’їзді може трапитись? Але й заперечувати не хочеться. Тож я відкриваю домофонні двері, і ми разом пірнаємо у темний тунель коридору сходової клітини.

– Знов якийсь гівнюк лампочку поцупив, – не втримуюсь.

Зупиняюсь, щоб дістати свій телефон і включити ліхтарик. Світла з вулиці, що потрапляє сюди через вікна, не достатньо.

– От саме тому кавалерів сестри, які не проводжали її до квартири, я не схвалював.

– То ти, виявляється, вимогливий старший брат, – усміхаюсь і нарешті вмикаю світило.

– Надаю перевагу слову турботливий, – підморгує мені Дем’ян.

Ми якраз підходимо до ліфту, і я не стримую розчарованого зітхання: оголошення на дверях сповіщає, що «Ліфт тимчасово не працює».

– Я ж завжди ходжу пішки! Один раз вирішила проїхатись, і він закритий... 

– Нумо, я тебе донесу. Який поверх?

– Десятий, – хмикаю.

Дем’ян трохи піднімає брову, втім, обличчя залишається незворушним.

– Та чого ти, я заважка для таких подвигів... – «навіть під дією любовного зілля» додаю подумки.

– Маячня. Чи це ти мене так недооцінюєш? – підозріло примружує свої гарнючі очі.

– Та змилуйся над собою, он, навіть ліфт, почувши, що хочу ним скористатись, оголосив технічну перерву.

І я швидко забігаю на кілька сходинок вгору, намагаючись при цьому триматись легко й невимушено. Та розвертаюсь до свого лицаря.

Друзі, сподіваюсь, що кожен з вас зараз знаходиться в безпеці, а історія Ориськи підіймає вам настрій! Чекаю на всіх завтра у наступній главі =) А щоб точно не пропустити продовження історій – підписуйтесь на мою сторінку й додавайте книгу до бібліотеки. П.с. зірочка та оцінки також вітаються