ГЛАВА 7-2

Бета та Мілана! Хто ж ще?! Стоять з того боку огорожі, зубоскалять, та ще й телефоном в очі світять!

–  Вибач, Рі-рі, але я мала це заснять.

–  Що ви тут робите? – питаю похмуро. Настрій псується безповоротно.

Дем’ян підходить – коли тільки встиг відійти – й переводить уважний погляд з сухоребрих на мене. Здається, починає розуміти, що ніякі вони мені не подруги.

–  Рісєчка, мила, не сердься на нас. Ми тут повз проходили, вирішили перевірити, як ти. Знаєм же, яка ти розтяпа. А ще й на ковзани нащось пішла. 

–  Так, просто переконуємось, чи все в порядку. Та як бачимо, вже запізнились, –  ледь стримуючи сміх, вторить Бета.

–  Не хвилюйтесь, у нас все під контролем. Орися просто неперевершена, – заступається за мене Дем’ян.

– Ага, ми також наробили фоток її «неперевершеності», – підморгує Дем’яну Мілана. – Навіщо вам вдавати, що цікаво проводите час? Не бійтеся, Ориська звикла до правди. А вас чекають справжні жінки, – вона томно веде віями 5D, – які можуть показати стільки дійсно цікавого! В селі такому не навчать.

Я відчуваю розпач, і злість, і образу. Хоча на правду й не ображаються. Та вони йому прямим текстом озвучують мій потаєний страх. Мабуть, коли такі дівчата пропонують піти з ними, то будь-який чоловік кине таке страшко, як я.

– Ви знаєте, мабуть, так і зроблю, – відповідає їм Дем’ян.

Що й потрібно було довести, навіть любовне зілля не змусить його бути поряд, якщо кличуть такі красуні.

А потім чоловік розвертається до мене й каже:

– Пішли звідси.

Я втуплюю у нього невіруючий погляд. Так само, як Мілана з Бетою. Він це серйозно?

Дем’ян, ніби прочитавши мої думки, підбадьорююче усміхається й обіймає за талію.

Ми рушаємо до виходу. Я відчуваю спиною погляди тараньок, сповнені ненависті й нерозуміння: як могли обрати мене.

–  Думав, ви гарні подружки, – мені здається, чи я чую в його голосі провину? 

– Якщо піраньї з камбалою можуть дружити, – буркаю.

– Чому камбалою? – здивовано запитує Дем’ян. – В неї ж обидва ока на одній стороні голови, а в тебе наче з цим все гаразд.

І знову в очах ці смішливі чортенята, і таке очікування відповіді, наче йому і справді не доводилося слухати чогось більш цікавого, ніж мої балачки!

А тому що камбала гладка і занурюється у пісок, щоб не стирчати всіляким піраньям не потіху. Але чомусь не хочу принижувати себе в його очах, і без мене вже досить добре впорались. Тому лише сміюся:

– Так, хоча б із цим в мене повний порядок, очі на місці.

– В тебе все на місці, повір мені, – настільки щиро відповідає цей чоловік-мрія, ще й проходиться схвальним поглядом по моїй фігурі, що і сама починаю відчувати себе красунею.

Ну, так, талія в мене завжди була на місці. А ось груди пишні, а п’ята точка так і взагалі, де там до тих моделей з їхнім розміром ХХS! Тут хоча б в L-ку влізти...

Дем’ян мовчки бере мене за руку, підбадьорюючи.

Така мовчазна підтримка виявляється набагато приємнішою, аніж пусті балачки про «Не слухай їх», «Не звертай уваги» і тому подібне, якими зазвичай втішає мене подруга. Ну і рідні.

– Дякую, – тихо промовляю і відкушую шматок ріжку, який досі тримаю в руках. – Хочеш? – пропоную йому.

– Ні, дякую, – навіть не глянувши відповідає.

Я на це лише невизначено поводжу плечами: не хочеш – не треба, мені більше дістанеться.

– Зате у тебе тепер є багато неперевершених фото.

– Твій телефон! – згадую, що він вронив його, коли рятував мене від падіння.

– Він у мене, – дістає з кишені чорний «суперпод» з надгризаним фруктом на звороті. У якого тріснутий екран.

– Мені так соромно. Вибач, – я дійсно відчуваю провину за зіпсовану через мене штукенцію, ще й недешеву.

– Це ж всього лише річ. Не хвилюйся за це. Куплю новий.

Ми вже доходимо до переодягальні. Щойно сідаємо на лавочку, Дем’ян каже:

– Дивись, які чудові фото, – при цьому відкриває їх на телефоні й простягає мені його.

– Ой ні, не хочу я дивитись на це жахіття. Пафосні фото, то не для мене, – відвертаюсь і нервово доїдаю останній шматок вафлі.

– Ти набагато краща за всю цю награну пихатість, – та телефон все ж відкладає вбік.

– Приношу людям радість, веселячи їх своєю незграбністю, – знаю, що треба вже припинити це скиглення, та все ж продовжую віджартовуватись.

– Нумо, продиктуй номер, – він знов дістає свій розбитий огризок.

Щойно Дем’ян вносить мене до контактів, як мені приходить від нього повідомлення.

В коментарях можете вільно висловлювати все, що думаєте про Мілану з Бетою!) Впевнена, багато хто з нас зтикався зі схожими людьми в житті. Та Дем’ян повів себе надзвичайно благородно, скажіть?