ГЛАВА 6

В ньому проглядає щирий інтерес, тому я починаю розповідати:

– Одного разу Артур, найстарший з нас, десь вичитав про прикол зі свинями. Коли якісь школярі випустили на шкільний стадіон три свині, вдягнені в футболки з номерами один, два і чотири. Потім ще вся школа бігала, шукала свиню з номером три.

Вже на цьому моменті Дем’ян розуміє, до чого я веду, і його плечі легенько трясуться від беззвучного сміху.

Я ж продовжую:

– І от Артур, взявши мене та Ярослава, середнього брата, «на слабо», змусив прийняти участь у, як він казав: «Найкрупнішому розіграші школи». Тільки він не хотів повністю «плагіатити» ідею. Тому замість свиней вирішив взяти індиків. Звичайно, ловити й вдягати цих страшних монстрів довелось нам, адже ми молодші. Артур тільки весь час насміхався над нами, поки ми страждали. Але те, як ми ловили грізних пташок, то окрема історія.

– Яку б я неодмінно хотів почути, – усміхаючись каже Дем’ян й подає руку на виході з вагончика фунікулеру.

О! То ми вже внизу, як швидко пролітає час.

– Добре, але якось іншим разом, – теж усміхаюсь і продовжую, – Отже, зловили ми тих трьох індиків нещасних. Натягнули на них номерки два, три, п’ять. Й пролізли до школи. Вже світало,  а нам треба було встигнути до того, як всі почнуть збиратись на уроки. Ще звечора Артур залишив одне вікно прочиненим, тож запхнути в нього індиків ми встигли, як раптом роздався рев сигналізації.

Ми в різні боки, індики в різні боки, але вже в класі. Артур з Ярославом випадково тріснулись лобами, я побігла до ставку. Аби сховатись у заростях там. А звідти вилетів наш сторож. І що він там тільки робив? За ним – наша біологічка. Я ще тоді кажу хлопцям: «Оце найшли час досліджувати навколишню флору». А вони як почнуть реготати. Гучніше за ту сигналізацію. І чого, питається?

«– А того, шо досліджували вони далеко не флору», – скрізь регіт каже Ярік.

«– Ага, фауну одне одного», – а це вже Артур.

«– Він їй своїх пуголовків показував»,  – ще дужче регоче Ярік.

– Я тоді так і не зрозуміла, чого вони там так реготіли, – зізнаюсь в кінці розповіді.

– А зараз розумієш? – скрізь сміх запитує Дем’ян.

Аж червонію від його питання, або від холоду. Ага, саме, від холоду. Так звучить солідніше.

– А це вже історія замовчує, – показую язика.

– То чим закінчився ваш розіграш?

Кидаю погляд на Дем’яна. Він, виявляється, відмінний слухач. Уважний і виду не подає, що йому нудно. Якому б ще чоловікові було цікаво слухати про простацькі, дитячі витівки? А він он навіть сміється. А може, йому й дійсно весело та цікаво?

– Спочатку ми причаїлись в кущах біля школи, дивились, як туди збігається все село. Та бабця одразу нас вичислила.

– Як?

– Ну, ми були в школі раніше за всіх. А ще ми взяли наших домашніх індиків.

На цій фразі Дем’яна прорвало.

– А чому не сусідських?

– У них злий пес... Та й не подумали якось...

– І що тоді?

– Тоді бабця почала нас допитувати, що та як робили. І дізналась про охоронця й біологічку, і влетіло вже їм, за невиконання своїх обов’язків. Бо під час вахти охоронець не був на місці, а біологічці дісталось, бо відволікла охоронця. Дурні приклади дітям наводили і все таке А ми з братами ще місяць в школі прибирали і вдома хлів чистили.

– Ох і веселе в тебе дитинство було, – видає Дем’ян висміявшись.

– Прийшли, – усвідомлюю я, коли ми опиняємося перед парканом, що відгороджує ковзанку від вулиці.

Знов час наче скрізь пальці вислизає поряд з Дем’яном.

Ковзанку побудовано навколо пам’ятника Петру Сагайдачному. Все увішано невеличкими вогниками, пахне глінтвейном і звідусіль чується мелодія «Свято наближається».

– Готова?  –  питає Дем’ян з лихими вогниками в очах. –  Я тобі відступитись не дам.

– А шо я? Мені після тих індиків нічого не страшно!

Дем’ян сміється і ми йдемо купувати квитки. Він розповідає, як обрати ковзани, як правильно їх надіти. Зав’язує мені шнурки. Я навіть відчуваю себе ніяково від цього його жесту... В останнє так робив Ярослав, але він перев’язав їх між собою так, що неможливо було зробити крок. 

– А яке в тебе було дитинство? – раптово запитую Дем’яна. Все ж таки, надто цікаво.

Дякую всім, хто відгукнувся на вчорашній призив підписатись! Ваші зірочки, коментарі та підписки дуже мотивують та надихають)
А тепер у мене до вас дуже каверзне питання: Як думаєте, яке в Дем’яна було дитинство? Цікаво було б дізнатись, яке враження він справляє на вас