ГЛАВА 3-2

Намагаюсь кинути на нього погляд, але скоріше зароблю собі косоокість, аніж щось розгледжу на обличчі цього велетня. Він же під два метри зростом! Куди моїм метр шістдесят вісім. Щось я при першому знайомстві і не помітила, що він такий здоровенний.

– Сподіваюсь, ваша зустріч пройшла вдало, – треба ж залишатись ввічливою. Можливо, стратегія «Вдати ніби нічого не сталось», спрацює?

– Початок був незабутній, – не спрацювала. – Але чай, якщо чесно, виявився жахливий. Як Ваш бос може таке пити?

Він аж скривився від згадок про той чай. От і не треба було його залпом ковтати. І випивати моє зілля, яке призначалося, між іншим, не для тебе.

Потрібно, мабуть, якнайшвидше від нього здихатись, поки зілля не почало діяти. До речі, а як швидко має розпочати діяти те зілля? Дідько, найважливіше й не запитала у ворожки. Вона взагалі мене так з пантелику збила, що я про все на світі забула, тільки й думала, якби скоріше від неї втекти.

– То що скажете, Орисю?

Упс, здається, поглиблена у свої думки я прослухала якесь питання від Дем’яна. І як тепер бути? Ми зупинились вже біля ліфту. Дем’ян навіть встиг натиснути на кнопку виклику. Швидкий який. Стоїть на мене вичікуючи дивиться.

Ну, а я дивлюсь на нього. Не зізнаватись же, після всього, що я ще й прослухала його слова.

Дем’ян здається першим.

– Розумію, наше знайомство відбулось доволі... кхм... неординарно. Та я все ж хотів би кудись з вами піти.

Мої очі розширяються від здивування. Він запрошує мене на побачення... Ні, не так. Він запрошує мене на побачення! О Небо, що ж тепер робити? Як таке взагалі можливо? Невже зілля насправді діє?!

Дзвіночок сповіщає, що ліфт приїхав. Двері відчиняються і Дем’ян простягає руку, аби притримати кабіну, допоки я визначусь з відповіддю.

А я все не можу відвести погляду від відображення в дзеркалі ліфта. Маленька я, повненька, з незрозумілим гніздом на голові. У звичайних джинсах та типовій футболці «Рок-н-Рол». А поряд зі мною високий, вродливий чоловік. Блондин, його шовковисте навіть на вигляд волосся спускається до плечей. А ці самі плечі мають широкий розворот. Неймовірно сексуальний діловий костюм блакитного кольору.

Наскільки ж ми різні... Якби не зілля, він би в житті не звернув на мене уваги... Хоча, чого це я? Ціль була яка? Правильно, прийти з кимось на корпоратив і утерти тим сухоребрим таранькам носа. А чоловік поряд цілком годиться на цю роль. А потім, після корпору, візьму у Ніни антидот.

Вирішено. Так і зробимо.

Я дивлюсь на Дем’яна, широко посміхаючись:

– А давайте!

Здається, чи він якось помітно розслабляється? Невже всі ці секунди моїх міркувань він напружено чекав на мою відповідь? Ось що любовне зілля з людьми робить.

– Є якісь заклади на думці? – запитує блондин.

Якщо вже його симпатія несправжня, то й влаштовувати справжнє побачення немає сенсу.

– Якщо вже на носі Новий рік, тоді потрібно піти на ковзанки, – впевнено проголошую я.

Дем’ян явно очікував назву якогось фешенебельного ресторану «блабла лє круан», але свого подиву ніяк не видає. Оскільки зілля йому підсипала я. Точніше не йому, але він випив. То нехай страждає на ковзанах.

– Сподіваюсь, ви вмієте кататись? – невинно питаю я. – Якщо ні, то будемо навчатись вдвох, – весело додаю, широко усміхаючись.

Бо я ані трохи не вмію.

Дем’ян щиро сміється.

– Гаразд. Якщо чарівна пані наполягає, тоді не смію їй відмовляти. Сьогодні після роботи заберу вас.

Дем’ян заходить до ліфта і натискає кнопку першого поверху.

– До зустрічі, – тільки й встигаю видати я до того, як остаточно зачиняються двері.

Фух! Аж видихаю та спираюсь спиною на найближчу стінку. Це ж треба таке! Щоб такий красень, і запросив мене на побачення. Мене! Товсту, звичайну, офісну співробітницю. В голові не вкладається.

– Ви тільки подивіться. Нашу мишку запросили на побачення. Ще й не абихто, а такий красень, – о боже, цей мерзотний голос я впізнаю з тисячі.

Знов Мілана, і наче слово в слово мої думки повторює. Як вона всюди встигає? Ця сухорерба взагалі працює? Чи до роботи в неї відношення як до їжі: зранку понюхали й досить?

– Схоже, її вилазка до кабінету шефа вийшла не безплідною, – незмінна Бета. В її голосі чутні нотки невдоволення. Це не може не покращити настрій.

Дівчата, слину підберіть, бо так і сочиться отрутою. Та в голос я їм нічого не кажу, просто мовчу.

– Ой, та нічого в неї з красунчиком не вийде. Ви чули, куди вона захотіла піти? Ні, щоб принаймні кафе «бутік де ля круасан» обрати. Вона на ковзани зібралась! – промовляє знатокиня чоловічих сердець, заплакана Анжела.

– Точно.

– Тут без шансів. Вона ж коровенція незграбна!

Піддакують дві горгони третій. Розвертаються і задоволені собою йдуть геть.

Йдіть, йдіть. Це тільки розминка була до вашого приголомшеного провалу на корпоративній вечірці!

Хоча я й не мушу забувати, що мій тріумф зараз відбувся тільки завдяки зіллю. Не треба тішити себе зайвими ілюзіями стосовно красунчика. Щойно закінчиться корпоратив, і вся ця казка теж завершиться.

Гаразд, час повертатись до роботи. Без того занадто довго протинялась зранку.

Та не встигаю я пройти якихось кілька метрів до свого робочого місця, як мене знов гукає Анжела.

– Ну чого тобі ще? – роздратовано відповідаю.

Аж надто самовдоволений вигляд Анжели нервує.

– Тебе викликає шеф, – посміхаючись, як та змія, проспівує Анжела.

А ось це вже не надто добре.

– Він дуже злий, – солодко додає вона мені навздогін.

Як гадаєте, Орися дурню зробила, чи ні? Ви б ризикнули?