ГЛАВА 3

Ось Олексій Дмитрович ставить чашку на стіл, але мені здається, чи занадто близько до Дем’яна? Дідько! Блондин сидить спиною до офісу. Тільки не пий, тільки не пий!

Дурна наліпка на склі! Через неї погано видно, що там відбувається.

Беру в руки перші ліпші папери й стрімко рушаю до ксерокса. Найближчого до кабінету шефа. Звичайно, старанно роблячи незворушний вигляд.

Копирсаючись для виду у паперах і підіймаючи періодично кришку сканера, спостерігаю за Дем’яном та чашкою.

Ось він підіймає руку – не видно, що в ній. Здається, все ж таки чашка і здається, він з неї п’є. Дідько!

В цей момент у нього з рук падає ручка. Та навчіть вже цього чоловіка їх міцно тримати! Чи він сподівається ще когось під столом знайти?

О, чашка! Фух, вона стоїть осторонь на столі. Щойно Дем’ян нахиляється, я її бачу серед кіпи паперів.

Ручка повертається до строю і чоловіки знов починають щось активно обговорювати та чиркати на паперах. Чашку бере Олексій Дмитрович. Мабуть, з наміром відставити в бік, але заслуховується свого візитера.

Нумо, давай, випий, Олексійчику, будь ласочка! Нумо, будь хорошим хлопчиком. Пий. Пий. Пий.

Олексій підносить чашку до губ, але на півшляху себе осмикує. Мабуть, згадує, що чай запропонував своєму відвідувачу. Який правильний, дідько!

Невже Анжела так і не зробила чай?!

Чашка відставлена в бік. Кілька хвилин обговорень, і вона опиняється в руках у Дем’яна. Мабуть, по інерції – обидва просто забули, що вона в них одна!

Блондин шукає якісь документи, і, не дивлячись, віддає чашку шефу. Чому не поставив на стіл? Та й дідько з ним, мені лише на руку. Пий. Пий. Пий.

Олексій Дмитрович випадково скидає кілька листів на підлогу, і щоб підняти їх, віддає чашку Дем’яну.  Той на автоматі підносить її до губ. Не пий. Не пий. Не пий!! Фух, не сьорбнув, відставив. Яке полегшення.

Не минає й півгодини цієї тортури, як чоловіки починають збиратись. Я витираю спітніле чоло. Здається, тепер я розумію, чому деякі так люблять футбол.

Бос із візитером йдуть до дверей, Дем’ян наостанок озирається – окинути поглядом, чи нічого не забувся. Я вже спокійно видихаю, як краєм ока помічаю, що красунчик тягнеться за чашкою і випиває весь її вміст.

– Ні! – ой, здається, це було вголос.

Всі в офісі на мене озираються з докором. Олексій Дмитрович, який вже вийшов з кабінету, вражено питає:

– Навіщо тобі стільки копій звіту?

Я здивовано обертаюсь і бачу, що вже відксерила щонайменше 50 копій.

– Ксерокс завис, – не мигнувши оком брешу.

– Потрібно буде замінити цей ксерокс, – нахмурившись, видає бос.

І, побачивши мій нічого не розуміючий погляд, вирішує пояснити:

– Він єдиний з усіх п’яти в офісі, який весь час глючить. Або ж поміняти його з тим, що недалеко від твого столу. Схоже, там найкращий стоїть.

А-а. Щось мені підказує, що справа не в ксероксі, а в місці його розташування. Але босові про це знати не варто.

– Та він просто найнавороченіший з усіх, от люди й плутаються, – намагаюсь захистити ні в чому не винний шматок пластику.

Тим часом до нас підходить гість-красунчик, любитель пити чужі любовні зілля.

– Дем’яне, дякую, що приділили нам час. Чекатиму на ваші прогнози, – бос простягає руку для прощання з чоловіком жіночих мрій.

Я відвертаюсь, щоб приховати зрадливий рум’янець, який покрив обличчя. Тепер я схожа на томат. Що відповідає цей блондин, не чую, але чітко чую, як підставляє мене бос:

– Орися вас проводить, а я мушу бігти.

Ледь втримуюсь, аби не застогнати вголос. Та що ж за день сьогодні такий невезучий? Може, та відьма щось наплутала і підсунула мені зілля, яке забирає вдачу?

Треба ж було так потрапити під руку! Зазвичай гостей зустрічає та проводжає красотка Анжела. Втім, вона зараз, певно, десь відновлює зарюмсаний макіяж.

– Добре, дякую.

– Орисю, – виразно дивиться на мене шеф.

Мовчки киваю, даючи зрозуміти, що почула наказ. Задоволений шеф рушає далі по своїх справах.

А я йду в напрямку ліфтів.

– Ходімо, – промовляю до Дем’яна, не обертаючись.

Уф, знов починаю відчувати, як від хвилювання вся спина становиться мокрою. Брр, які ж гидкі відчуття.

– Отже, Орися. Приємно познайомитись, – наздоганяє мене мій персональний жах. Мені здається, чи в його голосі я чую смішинку?